Люди в космос літають, а я через міст не переїду?!

Гуртожитки, стайні для тяглової худоби, гаражі, ремонтний цех, магазин, велика їдальня... Традиційно того ж дня лісоруби святкували й день Василя. Увечері після роботи заклали велику гостину, бо в цих місцях чи не кожного другого  чоловіка величають Василем. Уже десь перед північчю начальник лісопункту попросив водія Дмитра Лукича (йому дуже лестило, коли його називали на ім’я та ще й по батькові), повезти додому кухарок, аби посеред ночі не йшли пішки.

         - Може, ви, Лукич, трохи ковтнули, то не переїдете через міст?

         - Що!? –майже вигукнув від образи водій, який возив ліс уже не один рік з гірських лісосік.- Люди в космос літають, а я через міст не переїду!?  У мене права водія ще від сталінських часів – я тут, товаришу начальник, найдосвідченіший з усіх, хто крутить кермо. Прошу це знати. А що я трохи ковтнув «Московської» - так для робочого чоловіка то таке, як би пан випив горнятко студеної води...

         Аргументів у керівника не було.

         Дві старші жінки сіли в кабіну ЗИЛа-лісовоза, а молодші вилізли на кузов.

         Погода була трохи морозна і пролітав сніжок. Дошки на дерев’яному мосту через річку Боржаву, що стояв перпендикулярно до течії,  вкрив іній. Саме перед тим, як заїжджати на мосток, Дмитро Лукич якось несподівано хвацько крутанув кермом – мабуть, хотів біля молодиць показати свій шоферський хист.

         Жінки воднодуш заревли не своїми голосами, коли вантажівка, збивши дерев’яну огорожу моста, вмить перекинулася колесами до гори. Врятувало пасажирів і водія лише те, що кабіна лісовоза, згідно з правилами безпеки, була обвита залізними вигнутими дугами, а тих дівчат із кузова порозкидало по ріці – їм також у пригоді став не дуже товстий лід – трохи «замартизувало». Все, на щастя, обійшлося лише синяками і подряпинами. А водій, як записали у паперах, відремонтував машину за свій кошт і написав заяву за «власним бажанням». 

         Отака староноворічна придибенція зі щасливим кінцем.

  Надіслати другу