«Не маємо права на помилку, — воно дуже жорстке по відношенню до нас», – начальник вибухотехнічної служби поліції Закарпаття про роботу підрозділу

Костів розповідає, як із початком війни вибухотехнічна служба стала важливою частиною боротьби з ворогом. Його перші ротації відбулися на Київщині —вони працювали з колегами у Києві, Ірпені, Бучі та Гостомелі. Поліцейський пригадує, що в Бучі після відступу російських військ були численні вибухонебезпечні предмети, а також розграбовані й заміновані цивільні об'єкти.

«Як тепер пам’ятаю, як заїхали в бучанську поліклініку. Найбільше вразило, що це не лише було заміновано, а й розмародерено — все було викрадено», — розповідає він.

Робота вибухотехніків завжди небезпечна, адже навіть найменша помилка може мати катастрофічні наслідки. Так сталося й під час однієї з операцій на Харківщині. За кілька днів до завершення ротації один з бійців, Владислав Горнодь, під час розмінування потрапив на міну. Вибух завдав йому важких поранень, але, на щастя, він вижив.

«Це був один з найбільш важких моментів для нас, особливо коли потрібно було зателефонувати його дружині і повідомити про те, що сталося», — згадує Ярослав.

Він додає, що росія, як країна-агресор, фактично порушила всі правила ведення війни, зокрема замінування цивільних територій і об'єктів, які не мають відношення до бойових дій. 

«Ми активно брали участь у розмінуванні полів, доріг, під'їзних шляхів, щоб могли комбайни та трактори нормально працювати. Це було важливо, щоб люди в Україні мали змогу забезпечити себе хлібом та іншими продуктами. Ми зробили все можливе, щоб це стало реальністю», — розповідає поліцейський. 

Попри всі труднощі, робота вибухотехніків залишається важливою для безпеки громадян. Ярослав розповідає про новітні технології, які значно полегшили їхню роботу у прифронтових регіонах та на деокупованих територіях. Завдяки міжнародним партнерам у 2024 році вибухотехніки отримали роботизовану платформу GCS-200, яка дозволяє проводити розмінування без участі людини, навіть в екстремальних умовах. 

«Без роботизованої платформи людський ресурс також має свої обмеження. Втома дається в знаки: ноги й руки слабшають, і з часом реакція не та. А машина працює, навіть якщо температура піднялася до 40 градусів спеки чи опустилася до 40 градусів морозу. Завдяки роботизованій платформі ми можемо покривати до 70 соток на день (до 7000 м?), а раніше, працюючи вручну, проходили лише пів кілометра», — додає він.

Ярослав не приховує, як важко його родині під час його перебування на фронті.

 «У мене дружина і двоє дочок. Вони все чують по телефону — кожен звук, кожну новину, що відбувається на фронті. Це неймовірний стрес для них, коли зв'язок обривається. Вона постійно телефонує, коли немає зв'язку. І це важко, тому що я не можу бути з ними, не можу бути поруч і підтримати. Нам на фронті тяжко, але дочекатися свого чоловіка живим і здоровим після таких термінів — це набагато більший стрес. Кожна дружина має дочекатися свого чоловіка, який поїхав туди», — додає Ярослав. 

Він переконаний, що професія вибухотехніка залишатиметься важливою і після завершення бойових дій. «Рано чи пізно війна закінчиться, і наша робота стане критично необхідною для відновлення країни», — підсумовує Ярослав.

Відділ комунікації поліції в Закарпатській області

 

18 березня 2026р.