Перший пам’ятник Ужгорода

Його присвятили молодому чоловікові, котрий не був корінним мешканцем міста і прожив тут усього неповний рік свого короткого життя. Ґабор Дойко приїхав до Унґвара, сподіваючись покращити здоров’я, вже серйозно уражене туберкульозом. Нині людину з таким діагнозом навряд чи допустили би до роботи з дітьми, але в 1795-му ще не знали про способи передачі цієї хвороби, тож Ґабор Дойко, попри сильний кашель і слабкість, викладав гімназистам угорську мову. У 1796-му новий навчальний рік у гімназії він так і не розпочав, а 20 жовтня 27-річного викладача, котрого вважали надією угорської поезії, не стало.

Його поховали на Кальварії, однак за могилою ніхто не доглядав (дружина Жужанна одразу після поховання покинула місто, а близьких друзів тут Ґабор Дойко завести не встиг), тож усього через 9 років після смерті поета місце його поховання вже ледве могли знайти, а у 1892-му навколо цього й узагалі розгорівся скандал.

Того року гімназист Іштван Пинтек із товаришами знайшов на Кальварії старий дерев’яний хрест, на якому вичитав прізвище Ґабора Дойко. Хлопці розповіли про знахідку своєму вчителю, керівнику гімназійного поетичного гуртка. Вчитель, отримавши дозвіл міської влади, переніс хрест до гімназії й повідомив про чудову знахідку у всі газети. Подальші дослідження і пошуки, за даними газети «Ung», однак, довели, що цей хрест не може походити з могили поета. А от газета «Pesti Hirlap» пізніше розповідала, що ця історія була всього лише розіграшем, бо гімназисти просто підписали шматок старої дощечки самі, після чого закопали її на Кальварії. Тоді, мовляв, про цей інцидент тихенько забули, боячись, що уся країна сміятиметься з викладачів гімназії, котрі поспішили повідомити про важливу знахідку усім дослідникам.

Результатом цієї історії стало те, що постать Ґабора Дойко остаточно постала з небуття й інтелігентні кола міста, не розуміючи, як сталося так, що могила поета була втрачена, ініціювали вшанування його пам’ятником. Кілька років тривав збір коштів, далі за роботу взявся талановитий скульптор Едмунд Самовольський – й врешті 3 жовтня 1908 року перший пам’ятник міста був урочисто відкритий.

Чому ж на фотографії з попереднього допису скульптура виглядає так погано? Річ у тім, що в 1945 році її скинули, пошкодивши обличчя й руку. Що було далі – відомо у двох версіях: за однією, завгосп Янош Фейка, аби зберегти, закопав погруддя десь на території університету, а відкопали його лише в 1990 році; інша версія твердить, що повалений пам’ятник лежав у кюветі, а згодом був відвезений на звалище до краєзнавчого музею, де пролежав майже 45 років. Як би там не було, а в 1991-му погруддя знайшли, відреставрували в Художфонді, а 16 квітня 1994 року перший пам’ятник Ужгорода знову повернувся на своє історичне місце.

Фото – з газети «Vasárnapi Ujság», 1909 рік

Втрачений Ужгород