Володимир Зеленський присвоїв звання Героя України офіцеру 128-ї бригади Володимиру Лободюку (посмертно)

Президент України Володимир Зеленський своїм Указом присвоїв звання Героя України старшому лейтенанту 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Володимиру Лободюку.

Як йдеться в Указі Президента України, звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» Володимиру Лободюку присвоєно за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.

Володимир Лободюк закінчив Національну академію сухопутних військ у Львові й почав служити в 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Командир мінометної батареї постійно перебував на вогневих позиціях і добився виділення для свого підрозділу сучасної американської зброї. Він командував людьми, що були більш ніж удвічі старші за нього, проте його всі поважали й любили.

Як правило, мінометні розрахунки прикривають піхоту з тилових позицій, а командир коригує вогонь за допомогою дронів на кілька кілометрів позаду. Така звичайна практика під час бою. Всупереч їй Володимир коригував вогонь не з тилу, а попереду своїх мінометів, він постійно перебував на опорниках із піхотою. На нулі завжди зрозуміліша картина бою, але за це доводиться платити власною безпекою.

– Він бачив, які величезні втрати в штурмових підрозділах, постійно казав нам: «Ми стріляємо з відстані, а вони йдуть попереду всіх на смерть», – згадують бойові товариші Володимира. – Тому робив усе, щоб зменшити втрати, відчував свою відповідальність, адже мінометна підтримка в бою дуже багато важить. Володимир дуже поважав піхоту, тому й був постійно з нею на передку. Але й свій підрозділ дуже любив. Піклувався про побут, їжу, слідкував, щоб хлопці мали можливість помитися, випрати форму й вирватися в «цивілізацію», де працює пошта, щоб отримати посилку з дому. Ці «дрібниці» насправді дуже багато значать, тому хлопці цінували їх і дуже любили командира. У перші дні після призначення ми ще дивувалися, що Володимир разом із солдатами пішов на позицію обкопувати міномет, але потім зрозуміли, що для нього все мало значення. Він зробив наш підрозділ взірцевим.

У грудні 2022-го гірсько-штурмовий підрозділ разом з мінометною батареєю відправили захищати Бахмут. Бійці згадують цей період як найстрашніше жахіття. Росіян косили десятками, а нові штурмові хвилі обкладалися трупами й лізли далі. Володимир постійно виїздив на коригування вогню, як кращого мінометника його залучали підрозділи ССО. 82-міліметрові міномети тоді ставили на лінії з піхотою, а 120-ки на 800 метрів позаду, тобто коригувальник весь час був на передку. Він не жалів себе, спав максимум по 2-3 години на добу.

16 грудня командир батареї, як завжди, коригував вогонь своїх мінометів із передових опорників піхоти. І побачив із дрона, що в тил їхньої позиції зайшла штурмова група «вагнера». Почався ближній стрілецький бій, офіцер-мінометник особисто поклав із автомата трьох ворогів, штурм вдалося відбити. Але за першою штурмовою групою пішла друга, краще оснащена і озброєна. Тактика «вагнера» – спершу посилати «м'ясо», а потім професіоналів. Цей штурм теж вдалося відбити, але Володимир загинув від кулеметної черги. Йому було всього 22 роки…

Мукачево нет