Спогади про Героя. Дмитро Гаваші – військовий-доброволець, якого завжди пам’ятатимуть на Закарпатті

Про чергову втрату Закарпаття повідомила на своїй сторінці Мукачівська міська рада: «На війні загинув захисник з Мукачівської тероборони Дмитро Гаваші. Про це на своїй сторінці в facebook повідомила дружина загиблого Юлія Гаваші. Дмитро добровольцем пішов до війська з перших днів повномасштабного вторгнення. Був солдатом гранатометного взводу. Довгий час працював на посаді директора Мукачівського історико-краєзнавчого музею. У військового залишились дружина та троє дітей. Міський голова, виконавчий комітет та працівники міської ради висловлюють глибокі співчуття рідним та близьким воїна. Вічна пам'ять Герою!»

Днями з дружиною Героя пані Юлією Гаваші зустрівся консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ласло Куті. Під час зустрічі дипломат насамперед висловив співчуття з приводу загибелі воїна.

«Прийміть щирі співчуття від уряду Угорщини та консульства Угорщини в Ужгороді з приводу загибелі вашого чоловіка, захисника України Дмитра Гаваші. З великим сумом ми дізналися про цю втрату. Пан Дмитро – один із тих українських військовослужбовців, яких ми знаємо особисто, бо знайомі з ним із мирних часів. Його смерть – тяжка втрата для всіх», – наголосив Ласло Куті.   

Дипломат повідомив, що угорський уряд з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну намагається підтримувати родини тих закарпатців, які мають угорське коріння і які загинули під час цього страшного кровопролиття.

«Міністерство зовнішньої економіки та Міністерство закордонних справ Угорщини намагається підтримувати ті родини, які мають угорське походження. І в разі, якщо ви та ваші діти матимуть будь-які потреби, у вирішенні яких ми здатні допомогти, – звертайтеся до нас, будь ласка! Ми усвідомлюємо, що ту порожнечу в душах рідних через загибель пана Дмитра ніхто не замінить, але сподіваємось, що наша підтримка в ці важкі часи бодай на хвилинку сповнить вас надією, що ви не самі в скорботі!»

 Дмитро казав: «Ми маємо зробити все можливе, щоб зупинити ворога»

Редакція нашого видання поспілкувалася з пані Юлією Гаваші, щоб розповісти нашим читачам про Героя – щоб пам'ять про нього збереглася не тільки в серцях рідних та знайомих, але і в пам’яті кожного з нас!

Дмитро Гаваші народився 1982 року в Мукачеві, навчався в міській школі, відтак здобув дві вищі освіти. Тривалий час працював директором Мукачівського історичного музею (замок Паланок), у кількох інших закладах, на підприємствах. Виховував трьох чудових діток – двох синів та донечку, був прекрасним сином, батьком та чоловіком. Попри відсутність будь-якого військового досвіду в перші дні війни записався добровольцем у підрозділи тероборони.

«26-го лютого він уже був біля військкомату, – розповідає дружина Героя пані Юлія. – Нам, рідним, про своє бажання йти захищати Україну не сказав, не узгоджував, хвилювався, щоб ми його в цьому не відмовляли. Але я ні хвилини не сумнівалася, що це його щире рішення, адже він з перших днів АТО рвався на захист Батьківщини, тільки тоді дітки наші були дуже маленькими, тож усе ж вирішив тоді не залишати нас. Та зараз, коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Дмитро сказав мені, що діти вже підросли і він відчуває свій обов’язок – іти захищати рідну землю».

Пані Юлія пригадує, що Дмитро був упевнений, що цього ворога потрібно зупинити будь-якою ціною, інакше постраждає в стократ більше людей.

«Добре пам’ятаю, як він мені говорив: «Я мушу йти, бо якщо вони (росіяни. – Авт.) дійдуть до Закарпаття, то не буде, куди рятуватись, вони підуть далі, на Європу, не спинятимуться… Тому ми маємо зробити все можливе, щоб зупинити їх». Тобто, це рішення йти захищати країну було визрілим, сформованим», – розказує дружина Героя.

Дмитро пішов у військкомат сам, але вже в лавах ТРО швидко знайшов друзів із рідного Мукачева, які за короткий час стали справжніми побратимами. Хоча завдяки людяності, щирості, комунікабельності усі в підрозділах, де служив мукачівець, поважали та любили його.  

Уперше на передову, за розповіддю Юлії, Дмитро потрапив на Донеччині. Відтак тривалий час боронив Україну на Сумщині, а вже цієї весни його підрозділ передислокували на Харківський напрямок, де й виконували бойові завдання.

Військовий мало що розповідав про війну, не хотів хвилювати рідних.

«Мені було цікаво, певна річ, але розуміла, що розпитувати не можна, – пригадує Юлія. – Знаю, що його дуже поважали побратими, бо мало того, що був добрим та безвідмовним, так ще й був майстром на всі руки. Всі хлопці ходили до нього ремонтувати різноманітне обладнання, машини, просили допомагати розбирати чи ремонтувати зброю – він до всього мав хист, ніколи нікому не відмовляв. У принципі, такі здібності в нього були завжди, з самісінького дитинства, він вочевидь пішов у свого дідуся, який теж був майстром на всі руки».

Удома, в рідному Мукачеві, в Дмитра залишилися троє дітей – два сини та донечка.   

«З Дмитриком, якому 11, у батька був особливий зв'язок – вони спілкувалися дуже часто, переписувалися навіть тоді, коли я не знала, – каже Юлія. – Чоловік не завжди міг телефонувати нам, і це зрозуміло, але як тільки з’являлася найменша можливість – зразу виходив на зв'язок. Тільки уявіть, що навіть із фронту Дмитро допомагав синові чи то з ремонтом, налагоджуванням комп'ютера, чи консультував з інших питань, навіть завдання  з математики допомагав вирішувати. Бувало, каже син: «Тату, я не можу вирішити цю задачу, не розумію», а він у відповідь спокійно так: «Візьми листочок, давай разом і розв’яжемо…»

Дітей Дмитро любив безмежно, як і своїх усіх рідних, своє місто, свій край.

На початку травня цього року Дмитро отримав невелику можливість побачитися з родиною – мав навчання і коротку відпустку.

«Ми вирішили, що проведемо цих кілька днів у столиці нашої держави, – пригадує дружина Героя. – Він дуже хотів, щоб ми всі разом приїхали, щоб погуляли чудовим містом, тож ми сіли на потяг і вирушили до Києва. Там разом провели чудові дні, які назавжди залишаться в пам’яті одним із найкращих спогадів. Опісля короткого перепочинку Дмитро знову вирушив на Харківський напрямок виконувати бойові завдання».   

У Києві на початку травня родина зустрічалась разом востаннє – Господь дав таку можливість. Після цього ще часто спілкувалися, в тому числі напередодні загибелі Героя.

«Батьки дізналися раніше за мене про смерть Дмитра. Вони ще якийсь час не телефонували мені, сподівались, що інформація не точна… Але, на жаль, страшна звістка підтвердилось, це повідомили побратими чоловіка, а відтак були й інші свідчення», – ділиться Юлія.

Побратими розповіли дружині Дмитра ту інформацію, якою можна було безпечно поділитися. Більше того, поважаючи свого бойового товариша, спробували забрати його тіло з поля бою, щоб із честю поховати його вдома, щоб усі знайомі могли прийти попрощатися. На жаль, спроба не вдалася, вороги обстрілюють це місце.

«Поки що ми не можемо забрати Дмитра і я впевнена, він не хотів би, аби при цій спробі його побратими постраждали», – каже Юлія.   

Дружина Героя зізнається, що досі не може змиритися з думкою, що нема кому щодня писати, надсилати фото дітей, ділитися їхніми у спіхами. Але впевнена, що своє життя за рідну землю і її свободу Дмитро віддав не дарма, що Перемога буде за Україною.

P.S. Редакція видання Kiszo.news висловлює глибокі співчуття родині Дмитра Гаваші, всім рідним та знайомим – втрата Дмитра завжди болітиме, ятритиме серце. Але ми спільно зробимо все, щоб загибель Героя була недаремною. Ми вдячні пані Юлії та рідним Героя за спілкування. Все є і буде Україна! 

Редакція Uzhgorod.net.ua приєднується до співчуття. Дмитро Гаваші назавжди залишиться в наших серцях як Герой, який боронив нашу землю від ненависного ворога, як героя, завдяки якому ми всі досі живі та боремося. Вічна слава Герою! 

  Надіслати другу