"Вважаю, що в такий час кожен має піти". Історія добровольця із Закарпатської 128 бригади

Андрій працював в Ужгороді інженером. Після повномасштабного вторгнення Росії, 28 лютого 2022 року, пішов до військкомату. Строкову службу чоловік не проходив, бойового досвіду не мав. Розповідає: "Вважаю, що в такий час кожен має піти. Знаю, що так зробили не всі, але то їхні проблеми – це вони будуть розповідати дітям, де були під час війни".

Андрій планував записатися до тероборони. "Але офіцер у військкоматі сказав: "Якщо хочеш воювати, а не відсиджуватися, йди в бойову частину". Так я потрапив у 128 гірсько-штурмову бригаду", — розповів військовий.

"На війні я засвоїв одне правило: хочеш жити – вчися. Якщо будеш працювати над собою, то є шанс вижити, а якщо почнеш тупити й думати, що все обійдеться, то тебе запакують у чорний пакет… А ще багато залежить від везіння. Можеш бути суперспецом, та якщо потрапиш під авіаудар чи засипало в бліндажі, це тобі не допоможе…", — каже Андрій.

Андрій займався евакуацією поранених. Військовий потрапляв під авіаудари та артобстріли. Пригадує: "Вперше мене могли вбити в кінці березня, коли біг на позицію з боєкомплектом. То була наче гра на виживання. На Донеччині наш підрозділ стикнувся з "вагнерами". Це були специ – у кожного мінімум по 12 магазинів, у групі є "покемон" (кулемет Калашникова модернізований), "радійка" і ручний протитанковий гранатомет. Воюють групами по десять чоловік, по шість, по двоє. Просуваються й займають позицію, а якщо їх не чіпають, підтягуються інші. У місті можуть непомітно підійти без автоматів і закидати наші позиції гранатами. А можуть попереду відправити "м'ясо" – 10 чи 20 чоловік – а потім пустити спеців. Вони людей не жаліють, але діють професійно".

У 2022 році Андрій травмував ногу, потрапив у госпіталь. Вдома чоловік проходив реабілітацію. Розповідає: "Виходив іноді в місто й бачив купу молодих здорових людей із Донеччини й інших східних областей, котрі втекли від війни. Як так – ти воюєш у їхній області, а вони відпочивають".

Чим буде займатися після війни Андрій, він наразі не знає. "Я так далеко не заглядаю. Спочатку треба вижити й перемогти, а там видно буде…", — каже Андрій.