Закарпатський письменник Андрій Любка: риболовя й збирання грибів дозволяють забути в яку епоху живеш

Та все одно, щойно сприяє погода, моє перше бажання – вирватися кудись з вудками чи залізти в якісь непролазні хащі, – пише закарпатський письменник Андрій Любка для day.kyiv.ua.

Адже йдеться зовсім не про рибу й гриби, тобто про них, але не їхній смак. Скажімо, найбільше в рибальстві я люблю не рибу, а момент, коли вона починає клювати, тягне чи кладе поплавець, кидається на наживку, хапає блешню. Найсолодшим у цьому всьому є процес вивуджування, сам його початок, коли ще не знаєш, наскільки велика риба зачепилася з того боку, борешся з нею, виснажуєш, відводиш від небезпечних місць на березі, де може трапитися обрив. Ці миті (якщо пощастить – хвилини) куди важливіші за власне рибу.

Схожа ситуація з грибами: мене цікавлять не так вони (хоча приємно назбирати повний кошик!), як сам момент нашої зустрічі. Сплеск адреналіну, коли око боковим зором раптом помічає під купкою листя горбочок, схожий на гриб. Коли костуром розсуваєш гілляччя чи пригинаєш траву, а під ними ховається величенька шапка. Коли довго блукаєш лісом, і вже геть занепав духом, аж раптом натрапляєш на якусь магічну галявину, де на кожному кроці – гриб. Це ніби знайти стодоларову купюру в кишені піджака, який не вдягав з минулого року.

Йдеться також про природу, про своєрідний спосіб утечі від міського життя, коли в тобі прокидаються якісь первісні інстинкти. Бажання здобувати і збирати, готуватися до суворої зими, складати запаси, щоб прогодувати своє плем’я. І байдуже, що котушка на твоєму спінінґу розроблена найкращими японськими інженерами: стоячи над водою з вудилищем ти завжди – неандерталець у ведмежій шкурі.

Не тільки про природу, а й про пригоду: у лісі легко можна заблукати, натрапити на якогось звіра, шукати дорогу додому за вивченими із книжок про індіанців підказками. І чи не насамперед – про візуальну насолоду: польові квіти, заходи сонця, відтінки кольорів, багряність чи блакитність неба. Про відчуття: серпанковість повітря, звук тихого сплеску води, шурхотіння взуття об випалену сонцем траву, про неймовірний голод і спрагу, які можна відчути тільки на природі, про досвід зовсім іншого – повільнішого й насиченішого – проминання часу.

Ми живемо в епоху, коли все можна купити. Так ось: мені здається, що риболовлю й збирання грибів я люблю якраз за те, що вони дозволяють забути, в яку епоху живеш.

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі