"Курортні" автошляхи на Закарпатті більше схожі на американські гірки...

Перше враження про населений пункт складається не із вказівника… а із дороги. А дороги в нашому краї бажають кращого.

Однак коли мова йде про туристичні об’єкти, транспортні артерії мали б бути ідеальними. Адже як залучити до Закарпаття туристів, про яких так багато говориться останнім часом.

Після втрати  Україною Криму, можновладці відверто заявляли, що зроблять Срібну Землю справжньою Меккою, куди з’їжджатимуться гості із усіх усюд… але дива не сталося.

Більше того, курортне село на Хустщині Шаян зустрічає гостей розбитими шляхами, що нагадують ті,  які оспівав у віршах іще Шевченко… Ніби в чисельні оздоровниці їдуть не сучасні українці, а гайдамаки з вісімнадцятого століття… тай користуються вони при цьому начебто не звичайними автомобілями, а старовинним гужовим транспортом.

Ну а  туристів у Щаяні дійсно багато… у всі пори року.  Але чи повернуться вони сюди вдруге після того, що побачать.

Єдиний позитив у Шаяні – досить гарні туристичні комплекси і справді неперевершена природа.

Але дістатися до санаторіїв непросто. Потрібно проїхати сім кіл пекла. Чи не перед кожним будинком простягаються, ніби вирвища, величезні ями, у яких можна залишити не тільки вставні щелепи (у кого вони є), але й усі чотири колеса автівки. Навіть у радянський  час автошляхи там були кращими.

Зараз дорога перекопана через кожні 10 метрів і нагадує американські гірки. До курортної Поляни, що на Свалявщині, дорожнє покриття, приміром, перестелене, рівне і набагато якісніше.

Отже, кому не вистачає гострих відчуттів, гайда на Хустщину – там екстрим забезпечений.

Але ж гості в Шаян їдуть не для того, аби випробовувати транспортні засоби на  міцність, а нерви – на витримку. Вони хочуть відпочити, оздоровитись і добре провести час.

Утім… ні сервісу, ні інфраструктури у Шаяні немає.

У Трускавець, що в сусідній Львівській області, постійно приїжджають виступати якісь артисти, та про Хустщину цього сказати не можна. Тут туристи мають змогу почути хіба що спів місцевих аматорських гуртів, а про якісь лазерні шоу можуть навіть не мріяти.

У Шаяні вони, ніби долаючи портал у часі, потрапляють у кам’яний вік.

Але й це ще не все. Живописні гірські пейзажі, свіже чисте повітря та мінеральна вода хоч і лікують тіло та душу, але лише до тих пір, поки гості не опускають погляди собі під ноги, бо там… суцільне сміття. І ейфорія швидко минає.

Ліси закидані пластиком, папером, одноразовим посудом, ганчірками.  Зараз більшість відпочиваючих люблять  робити селфі та знімки тих місць, де бувають. Але замість гарних пейзажів у об’єктиви їхніх фотоапаратів постійно потрапляє якийсь непотріб.

Струмок Великий Кюблер настільки у жалюгідному стані, що на нього боляче дивитися. Невелика водойма нагадує не водняну, а сміттєву артерію.

У ній плаває не риба, а поліетилен і пластик.

Місцеві кажуть, що забруднили водойму не вони. Але ж у інших селах Хустщини туристів немає,а ріки також заполонені усіляким непотребом.

Такий уже закарпатський менталітет – плювати у власний колодязь.

Але навіть якщо сміття в струмку – справа рук туристів, то його все одно потрібно вичистити, адже гості їдуть у Шаян споглядати прекрасне, а не милуватися штучними горами… з решток людської життєдіяльності.

Аби здобути прихильність відпочивальників, їм потрібно створити такі умови, щоб кожному хотілося відпочивати в Закарпатті щороку і розповідати всім рідним та знайомим про чудове лікування та дозвілля саме тут, пише zakarpatpost.net.

Та яке враження, який післясмак вони матимуть після відпочинку в Шаяні?

І чи повернуться у наш край знову?