Якому покровителю завдячує величчю Хустський замок

Єлизавета Угорська (яку римо-католики та протестанти вшановують 17 листопада) була дочкою короля Андраша ІІ та дружиною французького правителя Людовика IV. Усе життя жінка займалася доброчинністю, допомагала бідним, власним коштом будувала лікарні та просвітницькі заклади. Однак до Хуста благодійниця, на жаль, не мала абсолютно ніякого стосунку. Згідно іншої версії, опікуном міста над Тисою слід вважати людину, яка мала до населеного пункту пряме відношення – будувала славнозвісний замок, від якого, як не прикро, нам залишились тільки поруйновані останки. Тож хто подарував хустянам сповнену легенд фортецю, руїни якої оздоблюють герб міста? Щоб розібратися, вдамося до пояснень Вікіпедії.

«Ху?стський за?мок — фортифікаційна споруда, що існувала в XI—XIII століттях у місті Хусті (Закарпатська область, Україна). Замок був побудований як угорська королівська фортеця для захисту соляного шляху з Солотвина, зокрема Хустських воріт, і прикордонних районів. Його будівництво почалося в 1090 році та було закінчено за короля Бели ІІІ у 1191 році», – йдеться у найвідомішому у світі електронному виданні.

Почнемо з того, що перехід через Карпати у 896 р. (у літописі Нестора у 898 р.) угорських племен під проводом старого вождя Альмоша та його сина Арпада і створення ними держави у пониззі Тиси й Дунаю, суттєво вплинули на хід історії нашого краю.

Важливо, що історично територія сучасного Закарпаття входила до складу Київської Русі. Проте з початком феодального розпаду української прадержави, у 1090 р. Потисся захопили угри. Угорщиною у ті далекі часи саме правив один з найвідоміших королів, нащадок династії Арпадів — Ласло І Святий (27 червня 1040 — 29 липня 1095).

У королівстві за його правління відбулось багато економічних реформ, було прийнято низку важливих законодавчих актів. Наразі багато істориків сходяться на думці, що саме Ласло І почав будувати Хустський замок, зокрема, більшість джерел стверджують, що Ласло наказав перебудувати дерев’яно-земляне укріплення на високій 170-метровій горі вулканічного походження на могутній кам’яний замок з метою охорони кордонів та захисту від ворожих племен торгового «соляного шляху». Будівництво фортеці завершилося у завершилася в 1191 році (камінь саме з такою датою знайдено серед руїн). Слід зазначити, ще вже у 1329 Хуст отримав статус вільного королівського міста, що надавало населеному пункту ряд привілеїв.

Про замок доволі колоритно у 1667 році писав турецький мандрівник Евлія Челебі: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі і товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота його вже сягає неба. Житлові будівлі, повернуті вікнами на схід, здіймаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков — залізом, хрести на них — з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений, з повагою до них, опускати погляд». Цікаво, що до будівництва фортеці з каменю, рештки якої ми можемо побачити сьогодні, у Хусті була інша, дерев’яна фортифікаційна споруда. Найвірогідніше, що споруджували її саме наші слов’янські предки. У праці угорського історика І. Сіладі «Загальна історія Мараморошу» (Sziladyi I. Maramaros varmegye egyetemes leirasa) сказано: «Хустський замок був побудований для позначення межі Угорської держави та її захисту, а також для приборкання переможених русичів».

Проте у 1281 році Хустська твердиня повернулась до українського «пралона» – стала власністю князів Галицько-Волинської держави. За володіння нею не раз точились запеклі бої. Однак у 1321 році князь Лев віддав Марамороські землі угорцям, як придане для доньки, що стала дружиною короля Карла Роберта. Та слід зазначити, що хустяни завжди були мужніми і нескоримими. Ні татарська орда хана Гірея в 1594 р., ні польське військо на чолі з князем Любомирським в 1657 р., ні турецька армія в 1661-1662 рр. захопити фортецю у місті над Тисою не змогли, хоча значно більші замки у сусідніх містах (у тому числі в Ужгороді та Мукачеві) завойовували. І все ж… хто б не був ініціатором спорудження Хустського замку, укріплення, однозначно, зводилось за рахунок експлуатації місцевого люду. Тож і не дивно, що волелюбні краяни неодноразово повставали проти правителів. Зокрема, у 1514 р. Хуст разом із палацом опинилися в центрі повстанського руху під командуванням Д. Дожі. На жаль, протестувальникам так і не вдалося захопити фортецю. Крім того, існує чимало легенд про народних месників, прототипами яких слугували реальні люди. Скажімо, про Пинтю, що пострілом гармати зруйнував замок, досі складають літературні твори, розказують оповідки, співають пісні. Як не прикро, та імена тих, хто трудився над спорудженням головної цитаделі Хуста, канули у лету… Ми не знаємо достовірно прізвищ ні зодчих, ні проектувальників…

Але нам залишився на згадку безцінний масштабний скарб – справжній монументальний комплекс – Хустський замок… що до сьогодні, навіть понівечений силами природи, вабить містичною таємничістю та величчю.

За матеріалами Марини АЛДОН  karpatnews.in.ua