Не як усі: в Ужгороді юнак роз'їжджає на велосипеді в одних шортах

Мороз його не лякає

Зима. Сонце під час цієї пори року є, скоріше, «аксесуаром», аніж способом уникнути холоду. Тож взимку, рятуючись від морозу, ужгородці стараються одягатись якомога тепліше. Шапка, шарф та тепла куртка – без них не обходиться жодна прогулянка.

Неймовірно дивно, коли йдеш центральними вулицями Ужгорода і бачиш, як хлопець ігнорує не надто сприятливі погодні умови, катаючись на велосипеді у одних шортах.

Напевно, чимало городян звертали увагу на таємничого дивака із думками про те, заради чого він це робить.

Журналіст Сайту міста Ужгорода розшукав хлопця і вирішив дізнатись, про його дивацтва.

«Мене звати Макс Вереш. Мені 16 років. Я – шалений «чувак», який взимку, незалежно від погоди їздить на велосипеді із мінімум одягу, - розпочинає юнак - Почалось усе із парі, за умовами якого я мав проїхатись центром міста на велосипеді у одних трусах. Люди цікавились тоді, чи я проспорив, чи, може, із психлікарні втік (сміється – авт.)».

Макс каже, що ця витівка переросла у закономірність:

«А потім цей спір переріс у закономірність. То було літо, хотілось їздити без футболки. Далі це перенеслось на кожну пору року і дійшло до зими. Ну що сказати? Жарко мені постійно (сміється – авт.)».

Логічним є питання про те, чи часто хворіє ужгородський дивак:

«Востаннє я хворів 3 роки тому, якраз перед тим, коли почав, так би мовити, загартовуватись. Крім того, що це дивно, це ще й корисно. Хоч якийсь плюс (сміється – авт.). Вдома кажуть, щоб одягався. Більше нічого. Більш-менш нормально ставляться до мого захоплення».

Максим любить, коли перехожі звертають на нього увагу:

«Я люблю увагу. Подобається, коли люди повертають голови, щоб побачити хлопця, який у неймовірний холод катається на велосипеді без майки і у шортах. Я так катаюсь, коли у мене є бажання. А воно є завжди, тобто кожного дня мене можна побачити на велосипеді у місті».

Ужгородець ділиться ще однією пригодою:

«Крім велоспорту, мені ще подобається плавання. Якось плавав у п’ятиградусній воді. Звичайно, потім ледве вийшов звідти, однак враження були прекрасні. Без зайвого одягу незалежно від погоди я уже катаюсь десь півтора року. Серед друзів я також вирізняюсь. Вони катаються одягнутими (сміється – авт.). Мені подобається це робити. Люди можуть говорити, що завгодно – мені все одно».

Про свої прізвиська та любов Макс говорить із захопленням:

«Велосипед – це моя любов. Коли його бачу, лінь зникає і відразу хочеться кататись. Серед друзів у мене є декілька прізвиськ: Супер Макс, Спідді-Макс (speedy – швидкий – авт.). За все своє життя, хоч люблю екстрим, нічого не ламав. Я не вважаю себе дивним. Я – звичайна людина, у якої є свої причуди».

На вулиці -1. Після нашої розмови хлопець знімає майку і починає «гасати» розбитою бруківкою біля Драмтеатру. Робимо декілька кадрів і йдемо. Макс поряд на велосипеді. Хлопець ловить на собі здивовані та водночас усміхнені погляди ужгородців:

«Комусь це до вподоби, комусь – ні. Мене уже по-різному називали. Не завжди приємними словами. Та, думаю, у цілому, ужгородці, дивлячись на мене, отримують більше позитивних емоцій, аніж негативних».

Сказавши це, хлопець на своєму залізному коні почав набирати швидкість і зник серед людей на Петефі.