«На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
Вдома, на Хмельниччині, Артема чекають рідні та близькі, в тому числі 4-річний син.
– У 2012 році я проходив строкову службу, але це, звичайно, не можна порівняти з війною, – розповідає Артем. – Найкраще навчання я пройшов не на полігоні, а вже в бойовій бригаді, безпосередньо на вогневих позиціях. Пам’ятаю, під час першого виходу, коли нас обстрілювали з різної зброї, я не знав, як поводитися. Але швидко зрозумів, що головне – не панікувати, на дати страху взяти гору. Чим спокійніше, холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти… У грудні 2022 року, коли ми тримали оборону біля Соледара, росіяни штурмували наші позиції хвиля за хвилею, декому вдавалося підібратися впритул. Я б не сказав, що вони діяли професійно, але давили кількістю. Тоді доводилося знищувати їх зі стрілкової зброї. Тут усе просто – хочеш вижити, мусиш вбити ворога. При виході з позицій, коли нас міняв інший підрозділ, я отримав контузію. Але загалом усе закінчилося добре, я живий-здоровий.
Восени минулого року, під час оборони позицій на Запорізькому напрямку, Артем потрапив під мінометний та артилерійський обстріл і отримав ще одну контузію. Проте швидко повернувся в стрій і продовжує воювати.
– Я на війні вже півтора року, – подовжує Артем. – Тут непросто, але допомагають триматися товариші. У нас дуже хороший, згуртований колектив – хлопці, на яких можна покластися. Звичайно, хочеться, щоб війна швидше закінчилася. Коли я пішов у ЗСУ, сину було 2,5 роки, і він не дуже розумів, чому мене немає. Зараз син трохи доросліший, ми постійно на зв’язку, часто спілкуємося по відео. Я ніколи не говорю з ним про війну, не думаю, що це потрібно. Тому син думає, що я на роботі й чекає, коли вже повернуся додому. Я воюю в першу чергу за нього…
-->
До теми
- Колись, у мирному житті, він був фотографом і працював на телебаченні. Знімав з Кузьмою «Шанс» і « «Шиканемо». А зараз він воїн.
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
До цієї новини немає коментарів