«Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
Початок повномасштабки застав Андрія в Угорщині на заробітках. Через кілька днів він перетнув угорсько-український кордон і пішов у військкомат. Так і потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.
– У мене навіть думки не було залишатися за кордоном, – каже Андрій. – Мене так виховали, навчали. Є такі поняття, як совість, обов’язок. Абсолютна більшість моїх товаришів, із котрими ми служили в АТО-ООС, так само пішли в ЗСУ в перші дні повномасштабки. Практично всі.
У перші тижні війни Андрій із кількома побратимами потрапили під потужний ворожий обстріл із використанням «Краснополя» (керований артилерійський боєприпас із лазерним наведенням).
– Ми вважаємо ту дату другим днем народження. Росіяни вирахували нашу позицію, але мене врятувала інтуїція. Почувши ворожий вихід, я стрибнув у бліндаж, і четверо товаришів, побачивши це, теж скотилися за мною. Бліндаж одразу накрила груда глини й пилюки від вибуху. Вичекавши кілька секунд, ми перебігли в інше укриття. А далі в бліндаж було ще вісім прильотів, які повністю зруйнували його. Якби хоч хтось залишився всередині, не вцілів би. Пізніше ми виявили на місці обстрілу залишки крильчатки й мікросхем, так і з’ясували, що це був «Краснополь» – дуже дорогий і високоточний 152-міліметровий артилерійський снаряд.
Зараз Челентано служить у артилерійській розвідці. Його спостережний пункт знаходиться за 2 кілометри від російських позицій. Місцевість постійно обстрілюють із артилерії, мінометів, танків, сюди прилітають ворожі FPV-дрони.
– Це повністю зруйноване бойовими діями село, жодної вцілілої хати. Немає ні електроенергії, ні води, ні газу. Вулицями бродять покинуті ще на початку війни свійські тварини – собаки, коти, іноді навіть корови. Тварини живуть самі по собі вже більше двох років. Апокаліптична картина… Періодично в сіру частину доби нам привозять на спеціальну точку продукти, спорядження, пальне для генератора, які ми переносимо вручну, щоб не демаскувати позицію. Коли нас заміняють на день-два, і ми можемо виїхати в «людські» умови, щоб хоча б нормально помитися, вважаємо це за свято. А найдовше без виїзду пробули на позиції 35 діб. Звичайно, важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що потрібно виконувати свою роботу, а замінити нас поки ніким. Був період, коли розболілися зуби, тому довелося сидіти на знеболюючих і довго чекати нагоди, щоб поїхати в «цивілізацію» до дантиста…
Ще в 2018 році Андрій вступив на заочне відділення інженерно-металургійного вишу й недавно захистив дипломну роботу. Коли була можливість, спілкувався зі своїм науковим керівником прямо з бойових позицій через «Старлінк». Після війни боєць, можливо, повернеться до своєї цивільної спеціальності. Дома, на Дніпропетровщині, його чекають рідні – дружина, донька, мама.
– Я з цих країв, де зараз іде війна, але не поділяю Україну на західну, східну, південну… Росіяни намагаються знищити нас як націю, але ми маємо дуже давню історію і вміємо відстоювати свободу. Особисто я воюю за свою країну, а для кожного українця Україна починається в першу чергу з рідних людей…
-->
До теми
- «Зараз у нас є шанс зберегти країну й вибороти право на вільне життя. Бо якщо програємо, більше шансів не буде…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
- Бачив цілі села, де людей майже не лишилося: історія військового Гоги, що був на передовій, а зараз служить в ТЦК
До цієї новини немає коментарів