У ті часи, коли Ужгород починав потроху розвиватися і відбудовуватися після важких років порадянської депресії, змінювалося все: магазини, приватні будинки, вулиці. Єдиними, що уникнули змін, були автобусні зупинки, маленькі оази для пасажирів, призначені захищати їх від дощу і снігу. З часом зупинки й зовсім утратили будь-яку пристойність зовнішнього вигляду, а виділяти з бюджету міста кошти на їхній ремонт керівники Ужгорода не мали можливості, адже завжди на першому місці були (як, власне, і нині) вчасні виплати зарплат і пенсій.
31.12.2005, 12:07