Закарпатський депутат Роланд Цебер: «Сподіваюсь, моя діяльність стане однією з цеглинок побудови європейського майбутнього України»

Лобіювати інтереси України в ЄС,співпрацювати з особами які домоглися виділення німецьких «леопардів», ППО та інших боєприпасів для ЗСУ, допомагати забезпечувати військових та медзаклади обладнанням – робота, що потрібна зараз Україні, як ковток повітря. Нерідко ми й не знаємо, яка велика праця стоїть за всім цим і хто, з-поміж багатьох, вкладає в неї величезні зусилля. Привідкриємо багато таємниць у розмові з депутатом Закарпатської облради, волонтером та громадським діячем Роландом Цебером.

Роланде, розкажіть про себе.

Народився в Ужгороді, закінчив Коритнянську середню школу, навчався на юридичному факультеті Національної академії внутрішніх справ та на міжнародних економічних відносинах Ужну. Починав трудову діяльність в органах юстиції Закарпаття, став депутатом Ужгородської райради, працював помічником народних депутатів різних скликань. У 2021 році став радником голови Закарпатської обласної ради, відтак радником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Саме в рамках цієї роботи мав численні відрядження до різних країн, відповідно, мав нагоду познайомитись та працювати над різними завданнями, у спільних проектах із політиками, посадовцями різних держав. Зараз – депутат Закарпатської обласної ради, помічник народного депутата.

Ви стали депутатом Закарпатської облради кілька місяців тому, над якими питаннями працюєте?

Працюю в комісії з питань освіти, науки, духовності та національних меншин. Питань надзвичайно багато, зокрема, щодо захисту й дотримання прав дітей із соціально незахищених родин, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. Їхня кількість через війну зростає, натомість заклади, які працювали для таких категорій дітей, закрились чи закриваються. Це потрібно вирішувати. Працюємо з колегами й над тим, щоб допомогти розробити кожному навчальному закладу своєрідні Плани перспективного розвитку на найближчі 3-5 років, це дозволить залучати гранти, шукати фінансування.

Питань багато, це щоденна копітка робота, яка комусь і здається непоміченою, але в комплексі дає великий результат.

Ви зустрічаєтесь із політиками світового рівня, депутатом Бундестагу Маркусом Фабером, спецпредставником Держдепу США з питань України Куртом Волкером, депутатами Європарламенту…

Так вийшло, що впродовж усієї моєї кар’єри працюю у сфері міжнародної політики. Відверто: мене ніхто нікуди не завів за руку, але так склалося, що під час виконання обов’язків в офісі Омбудсмена, в парламенті довелося їздити в різні країни Європи та світу, працювати з політиками та службовцями різних рівнів над проектами, вирішувати завдання. Нерідко в підсумку зав’язувалась дружба.

Багато з цих приятелів за результатами цьогорічних виборів пройшли до Європаламенту, очолили різні комітети чи підкомітети, тож завдяки цьому можу говорити про нові можливості потужного лобі України в цій європейській структурі. Також днями вступив на посаду новий Генсек НАТО, і в комітеті, що відповідає в тому числі за Україну, є мої товариші. Маю дружні контакти в США. Усі ці знайомства використовую для зміцнення стосунків з Україною, донесення правди про Україну до посадовців різних рівнів світових держав.

З якою метою?

На жаль, треба розуміти, що, крім війни в Україні, в світі ще багато «гарячих» точок, і люди, приміром, в Іспанії чи США, прокидаючись зранку, не думають, що трапилось сьогодні в Сумах чи Запоріжжі. З іншого боку, на жаль, добре працює російська пропаганда, тому українцям потрібно доносити нашу правду до різних категорій людей, і насамперед до тих, котрі схвалюють важливі рішення. Нам слід посилювати позицію України.

Як це відбувається – процес донесення інформації? Конкретно розкажіть: берете до рук телефон і пишете повідомлення?

Так, у тому числі й так! Коли, на жаль, трапляється черговий теракт, який вчиняє росія, беру фото та інформацію і пересилаю всім своїм знайомим у Європі, Америці. І нерідко потім бачу, що той чи інший політик висловлює співчуття Україні, а це в тому числі й моя робота.

Але ми, на жаль, вже дуже скептично відносимось до співчуттів…

Дозволю собі сказати – і дарма! Хай хтось говорить, що співчуття – це мало, я заперечу: коли про будь-яке питання говорять люди державної ваги чи європейського масштабу, повірте, на це таки звертають увагу! І наведу конкретний приклад. Саме результатом такої роботи з привернення уваги і став візит до України нинішнього голови комітету оборони, основного лобіста українських питань у Німеччині Маркуса Фабера. Я особисто об’їздив із ним усю прифронтову зону – Донеччину, Харківщину, Запоріжжя – і він бачив на власні очі, які жахіття робить росія на нашій землі. Результатом цього візиту стали танки «Леопарди», снаряди, інша зброя для ЗСУ.

Спасибі за це! За вашими плечами, окрім роботи в міжнародній площині, ще й багато добрих справ – волонтерство, підтримка ЗСУ, співпраця з медичними організаціями. Розкажіть деталі.

Плідно працюю з об’єднанням європейських клінік MedSpot, яке на початку вторгнення росії обладнало численні шпиталі на кордоні України та ЄС для допомоги українцям. Представники організації часто приїжджають в Україну, забезпечують наші медзаклади «швидкими», медичним обладнанням та медзасобами.

Загалом тільки завдяки цій організації та іншим фондам, з якими маю дружні зв’язки, вдалося залучити в Україну різного роду допомогу на понад 150 мільйонів гривень.

Багато моїх європейських друзів роблять прямі пожертви в різні українські благодійні фонди та потужні волонтерські організації.

Робота для ЗСУ – окрема тема. Дрони, старлінки, автомобілі – це постійна співпраця з військовими. Ми добре розуміємо, кого і що захищаємо. Безперервно доносимо це до тих, хто приймає рішення в європейських країнах.

Саме завдяки такій дружбі, зв’язкам, смскам, якщо хочете, й маємо допомогу та впевненість провідних політиків різних держав у позиції підтримки України. Повторюсь, мова про такі кроки, як лобіювання Маркусом Фабером «Леопардів», ППО та різних боєприпасів для ЗСУ, про 20 мільйонів форинтів, зібраних депутатом Європарламенту Петером Мадяром для Охматдиту, мова про мера Будапешта Гьоргея Корачоня, який постійно допомагає Україні та закликає угорців долучатись до її підтримки й публічно заявляє (дозволю собі процитувати його слова): «Якщо хтось втратив моральний компас і не може побачити різниці між жертвою і агресором, раджу приїхати в Бучу і в Київ та подивитися в очі тих, хто вижив. Тоді буде ясно, що у цій війні не просто дві країни воюють між собою, а зла сила намагається окупувати іншу країну».

Вважаю, саме таку лобістську роботу в площині міжнародної політики, яку вдається виконувати мені, й повинні вести всі політики України.

Ви згадали про опозиційного до Орбана угорського політика Петера Мадяра, тож одразу напросилось питання про складні українсько-угорські взаємини. На вашу думку, чи є шанс на покращення?

Треба визнати, що, на жаль, стосунки між Україною та Угорщиною сьогодні на історичному мінімумі. Це правда, і це нема чого приховувати. Але це якщо ми говоримо про міждержавні зв’язки. Стосунки ж між простими українцями та угорцями ніколи , певно, не були такими міцними: ви подивіться, як послідовно та систематично Угорщина – чи не єдина з усіх Європейських країн – продовжує допомагати Україні. На всіх рівнях, закриваючи різні потреби: починаючи від харчів і закінчуючи відбудовою пошкоджених шкіл та садочків, починаючи від простих людей і закінчуючи найбільшою в історії Угорщини гуманітарною програмою «Угорщина допомагає».

Я ж особисто готовий працювати з усіма угорцями, незалежно від політичної сили. Якщо із будь-ким я можу робити щось для покращення стосунків між Україною та Угорщиною, для наближення нашої перемоги, я буду це робити, незважаючи на політичні уподобання. Мене особисто внутрішні справи Угорщини не стосуються, я працюю і з представниками і влади, і опозиції, і з усіма пробую знаходити консенсус. І постійно роблю одні й ті ж висновки: винні у погіршенні взаємин між двома країнами Будапешт і Київ, а страждають, на жаль, прості люди.

Ті ж таки нацменшини...

Так, ті ж таки нацменшини. Але це війна не нацменшин, як хтось каже, а війна дипломатів. Тому зі свого боку намагаюсь робити все можливе для того, щоб пом’якшувати ситуацію – запрошую угорських політиків відвідувати Україну, беру участь в організації таких візитів, розказую угорцям на всіх рівнях про реальну ситуацію в нашій державі. Вірю, що ця робота допоможе налагодити добросусідські та дружні відносини між Україною та Угорщиною.

Як і загалом сподіваюсь, що вся моя діяльність у міжнародному полі стане однією з цеглинок побудови європейського майбутнього України.

Роланде, спасибі за розмову. Успіхів вам!