Як Mrs. Ukraine International Олена Талапа започаткувала в Ужгороді виробництво плитоносок для захисників України

Як Mrs. Ukraine International Олена Талапа започаткувала в Ужгороді виробництво плитоносок для захисників України
Ужгородка Олена Талапа з 2006 року займається підприємництвом — в різних містах України працюють її салони штор Т-Стиль, а також ательє в Ужгороді. Вона представляє власні колекції інтер’єрного текстилю в Європі та Канаді.

 

Торік, навесні, взяла участь в міжнародному конкурсі краси для успішних жінок Mrs. Ukraine International і отримала титул Mrs. Best Designer International 2021, – пише Varosh.

Talapa 16

У вересні 2021-го вона з чоловіком переїхала до Києва. Там, до речі, була викладачем із підприємництва для людей 60+.

Повномасштабне військове вторгнення застало Олену в столиці України. Родина мешкала в Голосіївському районі.

Неподалік — аеродром у Василькові, в який влучила одна з перших російських ракет. Був потужний вибух.

За кілька днів Олена з двома подругами й дітьми вирушили на авто з Києва до Ужгорода. Їхали три дні крізь затори.

Про роботу взагалі не думалося, тим паче вже бували чималі стреси. Так складалося, що українські чи світові кризи зазвичай припадали в житті Олени на періоди зльоту її справи. До коронакризи й напередодні війни розпочиналися великі контракти, багато ідей вже були на стадії завершення.

Щось призупинилося, а щось — припинилося назавжди.

— І думки навіть не було, що я втрачаю бізнес. Навіть не було лячно за моє життя. Але в мене були міркування: що робити далі, в мене колектив… І дуже хотілося бути корисною, щоб якнайскоріше закінчився цей жах…

В Ужгороді жінка спершу допомагала матеріалами для маскувальних сіток та коктейлів Молотова. Також разом із командою відшили з власних тканин для штор понад 400 прапорів, які безплатно передали Руху підтримки Закарпатських військових.

Надалі війна частково переформатувала справу: швачки перемкнулися з легких тканин для штор на пошиття плитоносок для військових. До справи долучалися й інші переселені працівники та бізнеси, аби разом наближати перемогу.

Як усе почалося

Одного дня в одній із закарпатських волонтерських телеграм-груп запитували, чи є ательє, яке могло б відшивати плитоноски.

— Звісно, що я відгукнулася, тому що в мене є ательє, в мене є колектив.

З Оленою сконтактувала одна з українських компаній. Запропонувала технолога, який мав налагодити процеси пошиття.

— Нам знадобився тиждень, щоби ми з нуля зробили лекала і розпочали шити. 

Приходили військові, консультували, пропонували корективи.

— Коли ми почали шити, хотілося, щоби оцінку нашої роботи дали компетентні люди. Сюди приїжджало наше обласне військове керівництво, дало зелене світло. Ми для них виконали близько 50-ти плитоносок.

Якими мають бути плитоноски

Це не процес задля процесу. Їх треба шити якісно, аби вони рятували життя. Неправильна плитоноска може занапастити життя солдата.

Має бути спеціальна тканина — кордура, що витримує металеву плиту. Неодмінно має бути стропа, в ідеалі — з поліаміду. Чому важливо з поліаміду? Бо в разі загоряння їдкий дим може спричинити задуху військового. 

Жилет має камербанд, складний в пошитті. З його допомогою можна регулювати розмір. У кожен отвір солдати навішують різні розвантаження для пістолетів, гранат.

Ручки мають важливу роль.

— Військові нам казали, о, як добре, що є ручки, можна потім пораненого тягнути. Я думала, що це просто ручка, яка відкриває плитоноску. Виявилося, що з її допомогою можна транспортувати пораненого. Тому — тут має бути надвисока міцність, спеціальні нитки, які не плавляться…

На спині також глибоко прошита ручка, з якою можна транспортувати пораненого.

А ще є регулювання, аби й кремезний чоловік міг одягнути, і юний.

Plytonosky Talapa 1

Обладнання

Була суттєва проблема з матеріалами, йшлося про період, коли навіть голки годі було дістати. Жодні склади не працювали. Все, що знаходили, викуповували власними силами за завищеними цінами.

І загалом машинки, на яких шили тюлі й штори, були заслабкими для плитоносок. Летіли пластини, голки, машинки не витримували. Відтак майстер щодня приходив лагодити.

До речі, Олена знайшла його серед онлайн-спільнот переселенців.

— У цій групі відгукнулися не тільки майстри. Написали дівчата, які потім допомагали шити. А одна дівчина прийшла зі своєю маленькою домашньою швейною машинкою…

Згодом власниця Т-Стиль купила нове обладнання.

Тонкощі виробництва  

Раніше ательє виготовляло ексклюзивні індивідуальні замовлення, тож не було готовим працювати на масове виробництво. Відтак усі процеси з плитоносками виконувалися вручну: від перенесення лекал на тканину, розкрою і до остаточної збірки готового виробу.

Була проблема, як перенести розмітку з лекал, де саме нашивати стропи на тканині. По-перше, не всі олівці, які досі використовували на виробництві, писали на специфічній тканині. Пробували навіть фарбу з Епіцентру…

— Це надзвичайно трудомістка робота. Окрема людина цілий день тільки й робила, що переносила кожну деталь розмітки з лекал на тканину.

Стропи, які нашиваються на плитоноску, треба було нарізати. Дівчата робили це вручну ножицями. До мозолів. Окрема людина весь день розмічала та нарізала відповідного розміру стропи, липучки, комплектувала і передавала майстрам на виготовлення деталей майбутнього виробу.

Також слід було обпалювати краєчки всіх строп. Це для того, аби потім не точилися, не вилазили. І ця робота теж виконувалась вручну, з допомогою запальнички…

Впоратися зі зборкою цупкої плитоноски могла машинка для пошиття сумок чи взуття, якої Т-Стиль не мав. І тут на допомогу прийшло виробництво (ФОП Кузьминський, Cornerstone), що переїхало з Києва до Ужгорода. Компанія за певну плату завершувала цикл пошиття жилета.

Talapa 4

Конфлікти із замовниками штор 

Шити для солдатів треба було вкрай швидко, тож штори довелося відкласти. Не всі клієнти усвідомлювали пріоритети під час війни.

— У мене в салонах були конфлікти. Працівники пояснювали, що затримуємо замовлення, бо шиємо плитоноски. І мені просили передати, що «бронежилети бронежилетами, але їм потрібні тюлі, бо до них заселяються люди». І просили передати «хазяйці», що війна закінчиться і як вона далі вестиме свій бізнес, і що робитиме з тими плитоносками. Але я була готова втратити такого замовника.

Гроші

Спершу ательє працювало на волонтерських засадах. І загалом ця справа — в мінус, у великий мінус.

— Мій колектив і я були готові працювати безплатно і працювали безплатно. Ніяким чином не хотіли мати з цього якийсь зиск. Ми розуміли, що ця робота потрібна — це є те, що зберігає життя або допомагає зберегти життя.

Однак потім надійшла інформація, що плитоноски перепродають за значно більші кошти, ніж собівартість. При цьому дівчата мали працювати повний робочий день і без вихідних.

— І в мене колектив просто встав і сказав, що робота має бути оплачена. Відтоді плитоноски перестали бути безплатними.

Ці кошти були важливі, адже команда залишилася в Україні, вдалося оплатити її роботу, а також оренду цеху.

Talapa 12

Загалом Т-Стиль пошив близько 500  плитоносок. Нині інші цехи взяли лекала, прототипи і виготовляють ці елементи амуніції. Ательє поділилося знаннями з усіма, хто просив.

P.S. Тепер Олена Талапа не тільки знає все про плитоноску, а й самостійно може зробити одну за день.

— Чесно, морально дуже важко було їх шити. Я відправляла в Харків, Суми, Чернігівську область. Я обов?язково клала іконочку в кожне відправлення. І наші захисники мені потім писали, дякую, так було приємно. А ще декотрі просили покласти дитячий малюнок…

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».

Евеліна Гурницька, Varosh

 

14 червня 2022р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів