Козирний «НіК» Василя Козаря

Як і чому виникла саме така історія: Нарциса і Кактуса?

Насправді, ця ідея народилася ще, мабуть, на четвертому сезоні «Танцюють всі» і увесь цей час мене не полишала. Я хотів створити щось пов’язане з квітами, особливо з Нарцисом, який втілюватиме в собі увесь людський егоїзм і звичку думати тільки про себе, що певною мірою притаманне усім людям.  Воно тримало мене дуже довго. Мені таке властиве, якщо маю якусь ідею, то не можу нічого далі робити, поки її не втілю. 

Так само було з «Торшером» (відеоробота за участі Євгенії Чувило та Антона Рибальченко – прим. ред.). У мене на той час було багато інших ідей, але я не міг почати щось нове, поки не здійснив попереднє. Так не завжди виходить, але буває. Так і у випадку НіКа. Мене не влаштовувало просто зняти відео на хореографію. Це був не той варіант. Це мала бути повноцінна історія, у якій люди порівнюватимуться з квітами. Є Нарцис – егоїстичний, самозакоханий чоловік. І є дівчина-Кактус, яка має два типи: є кактуси, які цвітуть, а є такі, які трохи грубі, закриті в собі. Було досить цікаво провести таку паралель між людськими якостями. 

Як довго тривав процес саме створення вистави?

Ми почали серйозно готуватися з середини січня, тобто приблизно за два з половиною місяці до прем’єри. Було дуже мало часу в принципі, але репетиції проходили часто, продуктивно і довго, тому встигли. Це був якраз той момент, коли не було роботи і ми могли займатися своєю справою, хоча у зв’язку з цим виникали й інші проблеми, зокрема фінансові. Тим не менше, я радий, що так вийшло, тому що у мене не було якихось паралельних проектів. НіК став одним головним заняттям на той час.

Загалом ні, тому що вони були завжди з нами. Зараз незрозуміло, що відбувається, оці розмови про 80 днів і т. д. Був тиждень дуже страшний, у нас не завжди виходило збиратися, тому що це було небезпечно. Але тим не менш, усі розуміли, що це потрібно робити. І насправді, на мою думку, те, що відбувається в країні – нас, звичайно, стосується, але не безпосередньо того, що ми робимо. Треба трохи розділити політику і творчість. Ми втратили Крим, можливо втратимо Донецьк і Харків, все може бути, хоч я й сподіваюся, що цього не станеться. Але якщо ми втратимо свою культуру, то станемо спустошеними, усередині нас нічого не залишиться. Якщо ми не матимемо якогось продукту завдяки якому у світі будуть знати, що це – Україна, то все інше не важливо. Це цінується. Культура – це найголовніше, це те, що відрізняє одну країну від інших. 

Багато хто казав мені, що я егоїст, адже займаюсь творчістю у той час, коли люди помирають. Мені справді щиро шкода цих людей, але я теж не можу зараз все кинути й просто сидіти співчувати. Пройде час і я розумітиму, що міг за цей зробити щось вагоме.

Повернімося до вистави. Я знаю, що костюми створила Вікторія Ноженко. Чому саме їй довірив цю роботу??

До роботи над НіКом ми разом з Вікою робили фотосесію на тему Нарциса і Кактуса (ви її згодом побачите). До цього я ніколи не замовляв у неї ніякі костюми, ми навіть не працювали раніше разом. Вона одна з тих людей, які багато працюють, мають чимало замовлень, але не мають проектів, які б могли робити для себе, для душі, які б надихали їх на щось більше. Ось так і вийшло. Вона наскільки відкрита до таких творчих речей, що ми з нею просто на одній хвилі.

Після того, як ми провели фотосесію, Віка зробила показ на Fashion Week. І хоча вона закладала зовсім іншу ідею у свої костюми, вийшло так, що в результаті втілила ту ж, що була й у нас. Я потім запитав, чи спеціально вона зробила саме такі костюми. Вона відповіла, що ні. Але це реально було те, що я бачив і уявляв для своїх костюмів. 

Вона намалювала мені все, і я навіть не повертався до цього, тому що розумів, що вона зробить все так як треба. Хоча я дуже прискіпливий в таких моментах, адже, якщо мені щось не подобається, я одразу буду все перероблювати. А тут з першого разу все нормально. І тканина підійшла, і все сподобалося, дуже круто. 

Що було найскладнішим у процесі підготовки НіКа?

Були деякі проблеми з реквізитом. В ідеалі все мало бути трохи по-іншому, але як завжди виникли непередбачувані обставини. Дві людини мене "кинули", тому нам довелося робити усе самим, в останній момент. Так вийшло, що навіть перед виставою о сьомій годині довелося дороблювати реквізит. Проте без таких моментів ніколи не обходиться. І те, що мало би бути в ідеалі, ви прийдете і подивитесь наступного разу.

Тобто точно буде наступний раз?

Загалом багато чого треба ще доопрацювати. У мене є багато планів і, коли в голові складуться усі пункти, а не лише деякі як зараз, думаю, ви обов’язково побачити НіК ще раз. 

Чи буде знято повноцінне відео?

Думаю, цілу виставу знімати не будемо, тому що робити повноцінне відео немає сенсу. Тоді люди просто подивляться відео в інтернеті і не захочуть йти на виставу. Жоден театр не робить повноцінного запису своїх вистав. 

Проте ми в будь-якому випадку зробимо тизер, щоб люди приблизно розуміли і бачили, на що вони йдуть. А повноцінне відео, думаю, навряд чи.

А стосовно музичного супроводу? Сам підбирав треки? 

Теж в ідеалі хотілося знайти композитора, який це все написав би. Було дуже мало часу і ми просто не встигли, адже якщо писати музику для вистави – це треба мінімум півроку. За цей час треба все придумати по сценах, дати завдання композитору і з ним щомісяця, щотижня збиратися і все це робити. На жаль, стільки часу ми не мали і тому працювали над музикою разом з Алісою Зайцевою: я шукав і обирав треки, ми разом сиділи, писали деякі моменти, переходи. Це ще одна справа, яку я опанував завдяки НіКу. Це, звичайно, важче, займає багато часу, але мені подобається, коли я контролюю усі моменти, розумію що, де і як.

І чому саме сучасна музика, хоч і в поєднанні з класичною?

Мені подобається класична музика. Але якщо ти обираєш для постановки класичну музику, то це має бути один твір, ну максимум два-три, які досить довгі за тривалістю і цілісні. З класичною музикою не можна гратися, беручи шматок з одного твору, а шматок з іншого. Це дивно виглядає, і мені так не подобається. Зараз у мене чомусь душа лежить до більш сучасної музики, мені це ближче. 

Я люблю музику, в якій є такі моменти, коли граються зі звуком, додають різні незвичайні ефекти, коли її пишуть нестандартно. Є така група «Apparat», от у них це дуже помітно. Вони мають записані треки, але коли грають їх наживо на концертах – це зовсім інше звучання. Вони оці всі ефекти виконують в реальному часі і це просто нереально. Колись пізніше, можливо, я знайду один класичний твір, на який і поставлю хореографію.

Які плани у театра КДТ після прем’єри?

Зараз ми плануємо поїхати з виставою 3-го травня в Мукачево, а 4-го скоріше за все в Ужгород. Маленький тур такий, ніби початок. Ми ще працюємо над цим, можливо додамо ще кілька міст України, де зможемо показати НіК. Це не приносить прибутку, але це дуже приємно для нас і особисто для мене. Якщо ми це зробимо – я буду щасливий.

А як щодо закордонних фестивалів?

Так, вони будуть. Спочатку ми підготуємо нормальне відео, тому що для таких фестивалів постановку треба чітко бачити на сцені, як вона виглядатиме загалом і тільки тоді вже подавати заявки. По суті, це все цілком реально, але знову ж таки, фестивалі потребують значних коштів. Хоч ми й не маємо масштабного реквізиту, але потрібно за щось самим туди поїхати, плюс організаційні питання. 

Чи плануєте до своїх постановок залучати студійників KDT? Ясна річ, що не всіх і не на головні ролі, але загалом?

Усе можливо. Не тільки дорослих, а й навіть дітей. Я буду тільки радий, якщо наші студенти братимуть участь у таких програмах. Я взагалі хочу, щоб так було. Ми стараємось їх усіх так підняти, щоб вони були з нами на одному рівні. 

Також 20-го травня ми робитемимо творчий вечір. Я хочу, щоб це був не просто звітний концерт, як це роблять більшість студій. Це має бути щось глибше, де було б видно, що студенти не просто займаються у хобі-групах, а роблять це свідомо і розуміють, що з цього може виплисти дещо більше і вони зможуть реалізовувати себе далі.

Автор: Діана Андрусенко

Фото: Катерина Ільченко

  Надіслати другу