Тиждень у Карпатах промайнув як одна мить!

Одне із спостережень: багато горян воліють не платити податки, а тому й не дуже "світять" свій готельний промисел.

 

Цього літа, наслухавшись розповідей друзів про переповнені пляжі Одеси, ми вирушили в Карпати. Проте такими хитрими виявилися не ми одні. Під час подорожі від вокзалу Івано-Франківська в бік Буковеля були вражені кількістю авто з київськими, харківськими, дніпропетровськими й донецькими номерами, які мчали у напрямку гір, що заманливо вимальовувалися на горизонті.

Хоч слово «мчали» для івано-франківських доріг — перебільшення, і доволі небезпечне, бо дорожнє покриття в окремих місцях існує тут лише номінально. Протягом першої півгодини я з острахом помічала, як, оминаючи ями на крутих звивах дороги, наш водій Роман час від часу нишком хреститься. Тільки згодом зрозуміла, що побожний Роман хрестився не тому, що йому вдалося проскочити черговий крутий віраж чи об’їхати глибоку яму, а тому, що бачив хрести храмів та капличок, яких траплялося чимало вздовж дороги.

У мальовничому селі Татарові, яке було метою нашої подорожі, чи не кожне подвір’я — приватний готель, однак вивісок, які сповіщають про це, ви майже не побачите. «Люди не афішують, що займаються готельним бізнесом, бо не хочуть платити податків, які, вони впевнені, підуть на збагачення тих, хто при владі», — пояснив господар Степан.

Ми розповідаємо йому про децентралізацію і про те, що тепер податки з місцевих залишатимуться у громаді, яка вирішуватиме, на що їх витрачати: на ремонт доріг чи на газифікацію свого села. Бо всі готелі й хати у Татарові опалюються карпатським буком. Газу в селі немає, а різкі зміни електричної напруги в мережі зіпсували чимало побутової техніки.

Ціни на городину й м’ясо у Татарові у півтора раза вищі, ніж у Києві. Бо, каже Степан, городів тутешні майже не садять, місцеві ∂рунти — суцільне каміння. Кілограм замаринованої замороженої свинини на шашлик у місцевій крамниці коштує 108 гривень.

Наші сім днів у Карпатах промайнули, як блискавка. Від гірських пейзажів Татарова — одних із найкращих, які мені доводилося бачити в житті, — важко було відвести погляд. Велич, краса і мудрість гір змушувала замислюватися про швидкоплинність і дріб’язковість людського життя. Вранці ми ходили до сусідки Марічки по свіже молоко, а надвечір, коли спадала спека, — на прогулянки до гір, звідки поверталися з пригорщами ожини й брусниці. Ми купалися у річці Прут (головний секрет купання у гірській річці: не подряпатися об каміння) і каталися на конях. Їздили в Буковель, Ворохту та Яремче, звідки привозили незабутні враження від побачених краєвидів, водоспадів, загадкових стародавніх дерев’яних церков і з повними пакетами карпатських сувенірів. В єдиний дощовий день, який припав на нашу відпустку, пішли до сауни, яку в Татарові на подвір’ї має чи не кожен господар (300 гривень — дві години, трав’яний чай та гірський мед, комплімент від господаря).

Якщо вирішите поїхати до Татарова на відпочинок, домовляйтеся з господарями про кімнату з харчуванням. Сніданок і вечеря коштували нам по 100 гривень з дорослого (діти — безплатно). Ми скуштували всіх карпатських смаколиків: будз, вурду, овечу бринзу, банош (кукурудзяна каша) зі шкварками, бограч (український варіант угорського гуляшу), кілька варіацій пляцків (солодкі кекси) і млинці з ожиною й чорницею. Ми не могли напитися запашного карпатського чаю з гірських трав і все допитувалися в Степана, які ж саме трави входять до його збору. Степан хитро усміхається і жартує: «Які трави? Та вийшов он туди на узлісся, махнув косою — ось вам і трав’яний збір!»

Залишали Татарів із сумом. Наша старша доня пообіцяла, що «коли виросте», переїде сюди жити, бо «тут всі говорять українською, можна щодня ходити в гори і мати в хаті камін».

«А що, це ви вже додому зібралися?! А Говерла? Ви ще ж на Говерлі не були, а там же краса Божа!» — каже сусідка Марічка. Тож ми урочисто пообіцяли наступного літа повернутися й піднятися на її вершину, пише Вікторія Власенко.

 

04 вересня 2015р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів