Роман Стойка: Ми втратили двох людей. Одного закопали у лісі

На умовах анонімності журналісти Громадського поспілкувалися із двома бійцями «Правого сектора», які причетні до збройного конфлікту у Мукачеві. Зокрема, з Романом Стойкою, комбатом 1-го Закарпатського батальйону Добровольчого українського корпусу (ДУК) «Правий сектор» та його помічником і заступником Артуром Керімовим. Міністерство внутрішніх справ України оголосило їх обох у розшук ще 18 серпня. 

За інформацією джерел Громадського, частині бійців «Правого сектора» вдалося втекти до зони бойових дій на сході України.

На запитання журналіста, чи в офіс народного депутата Михайла Ланя в "Антаресі" правосекторівці зайшли без зброї, Роман Стойка відповів наступне:

"Так, без зброї. Ніхто всередину спорткомплексу не заходив, мої люди залишилися на дорозі, біля машин. Ми сіли за стіл, поки перезнайомилися, поки то. Я почав ставити питання, яка мета нашого візиту туди, чому є проблеми з «Правим сектором», але відповідей я толком не отримав. Не встиг, бо на вулиці вже почулися постріли. Тобто, переговори мирні, як то кажуть, були зірвані. По рації я отримав повідомлення вже про втрати, як у своєму підрозділі, так і зі сторони людей Ланя. Я вирішив припинити переговори. Ми з Артуром почали рухатися на вулицю. Коли ми вийшли, то я побачив вже, що якийсь невідомий мені чоловік лежав на землі, в нього з голови текла кров. Потім я побачив розбите скло на наших автомобілях. В той час вже була стрілянина, я толком не міг зрозуміти, що відбувається, бо це все зайняло 2-3 хвилини. В мене стріляв снайпер з даху, то точно, оскільки я компетентний в таких питаннях.

Ми погрузилися в автомобілі,  я наказав своїм людям кинути димову завісу, щоб вийти без втрат звідти, оскільки по нам вже вівся вогонь. Ми почали рухатися. Нарвалися на перший блокпост біля стадіону, там була невелика перестрілка, там ми втратили одного чоловіка. Там він і помер. Ми прорвалися через цей блок. Потім рухалися через Чинадійово, я прийняв рішення повертатися на Ужгород. Коли ми їхали на Ужгород, нас переслідувала якась машина. Я не бачив, хто там, оскільки їхав на чолі колони, але з неї теж вівся по нас вогонь. І ми виїхали в Мукачеве.

У Мукачеві одразу на в'їзді на заправці нас чекав блокпост. Там були невідомі люди. Близько 100-200 чоловік. Вели по нам щільний вогонь. Потім він на декілька хвилин припинився. До нас вийшов якийсь чоловік у цивільному, я не знаю, хто він, дав мені телефонну трубку. Я теж наказав людям не стріляти. По другій лінії зі мною говорив пан Шаранич, який мені сказав, що «у вас один вихід: або там лягти і всім померти, або підняти руки вгору». Я сказав, що нам треба час подумати, повернув телефон. Поки йшов до хлопців, вогонь без попередження почав знову вестися. Я ухвалив рішення вивести людей з-під вогню, оскільки в мене, я бачив, вже багато втрат. В мене були поранені, в мене був ще загиблий. Я прийняв рішення рухатися далі, і ми прорвалися і через той блокпост. Звісно, ми використовували нашу власну зброю, яка є у нас в батальйоні на озброєнні. Яка, до речі, постійно знаходиться зі мною, коли я пересуваюся територією Закарпаття і взагалі України. Ми відійшли ближче до лісу в селі Лавки, там наші транспортні засоби були пошкоджені, ми не змогли пересуватися далі. Наш лікар, який був у загоні, надав пораненим медичну допомогу – і ми відступили в ліс.

Потім через деякий час передзвонив мені на телефон мій батько і сказав, що він хоче прийти до нас на переговори. Я погодився, бо переговори треба вести завжди. Ми вирішили владнати те питання ще мирним шляхом. На переговорах з'явився мій батько. Я побачив народного депутата Віктора Балогу і Гелетея (тодішній виконувач обов’язків голови Закарпатського управління СБУ Володимир Гелетей - прим. ред.) на переговорах. Ми висунули свої вимоги, що складаємо зброю за 2 умов: перша – це арешт Ланя, друга – арешт Шаранича. Наші вимоги були відхилені. Одразу ж на місці сказали, що не буде арешту ні того, ні другого. Просто виходьте – і все. Я прийняв рішення не виходити з лісу. Далі я сховав своїх поранених. Де і як, не буду казати. На третій день в мене помер чоловік, і ми його закопали в лісі".

  Надіслати другу