Боєць 128-ї бригади: ми не здали жодної позиції, але було багато поранених і вбитих

128-а гірничо-піхотна бригада (місце формування - місто Мукачево, Закарпатська обл.) становила основу українського військового угруповання в районі Дебальцевського плацдарму в зоні АТО на Донбасі. Після того, як російські війська і сепаратисти оточили її в районі міста Дебальцеве, бригаді довелося виходити з оточення. З цим завданням бійці успішно впоралися. І командиру 128-ї бригади, полковнику Сергію Шапталі президент Петро Порошенко присвоїв звання «Герой України».

А сама бригада, нарешті, вирушила на ротацію. Справа в тому, що заступивши на службу у вересні, більшість бійців цієї бригади без малого півроку були позбавлені можливості хоча б кілька днів відпочити. З не залежних від бригади причин, порядок ротації що планувався, був зірваний.

Заступник командира 128-ої бригади Євген Бондар розповів про те, з якими складнощами в зоні АТО зіткнулися бійці закарпатської бригади. Розмову з Євгеном провів журналіст сайту WSCHODNIK.PL - партнерського проекту групи "Інформаційний опір" у Польщі.

 Зустріч пройшла в лікарні в Києві - сюди герой потрапив прямо з-під Дебальцевого ...

 - Основу сектора «С» в районі Дебальцевого становила наша 128 бригада. Ситуація напередодні відходу з Дебальцеве для нас склалася дуже складна, напружена. Частина наших бійців перебувала в найгарячіших точках Донбасу з початку вересня. Підкреслю: перебувала без всякої ротації. Змогли дати місяць відпочинку тільки особовому складу одного механізованого батальйону. Тому що він стояв у найгарячіших точках. І основну частину втрат нашої бригади становили саме бійці цього батальйону.

Спочатку задумка командування була правильна: два батальйони воюють, один - на ротації. Люди такий порядок прийняли: всім було зрозуміло, що два місяці відвоював - потім місяць відпочиваєш.

Але плани вищого командування помінялися. Сталося це через те, що батальйон територіальної оборони «Волинь» переформували в механізований батальйон. Вони заявили: якщо ми тепер не просто піхота, а мотострільці, то виводьте і озброюйте нас. У результаті механізований батальйон, який повинен був йти міняти гірсько-піхотний батальйон нашої бригади, щоб запрацювало заплановане коло з ротацією, був виведений в окремий напрямок. В результаті вийшло, що вся бригада залишилася без ротації. А на початку січня бойовики і росіяни розпочали широкомасштабний наступ.

У цих боях 128 бригада не здала жодної своєї позиції. Погано те, що у нас були дуже великі втрати - і поранені («трьохсоті»), і загиблі («двохсоті»). Бійці були зношені не тільки морально, а й фізично. Можливо, вище керівництво думало, що достатньо просто забезпечувати нас боєприпасами. Але цього зовсім недостатньо. Люди були надзвичайно стомлені - спати на добу по 1-2 години місяцями ...

Потрібна була термінова ротація, бригаду потрібно виводити. Тим більше, що через надзвичайно інтенсивні  піврічні боїв наша артилерія практично вся стала непридатною - з шести гармат в батареях в строю залишалося по одній гарматі. Деякі батареї взагалі були без гармат. Правда, нам дали 12 самохідних установок, підсилили танками.

Якщо українська армія збиралася дійсно утримати Дебальцеве - потрібно, щоб свіжа бригада прорвалася і відновила позиції. А нашу бригаду потрібно було відводити. Виснажені бійці нашої бригади вже ставили питання так: чи нас міняють, або ми самі йдемо, не чекаючи зміни. Але резервів для того, щоб «заткнути дірки» у командування не було ...

У чому ми сильно програвали противнику - так це в розвідувальній діяльності. У супротивника були постійно задіяні безпілотні літальні апарати - вони практично постійно літали над нашими позиціями. Було таке, що за ніч вилітало по 16 їхніх безпілотників. Причому у них апарати не такі аматорські, як наші волонтери робили, а солідні - йшли на великій висоті, з великим радіусом дії, обслугою і центром управління, який перебував за півсотні кілометрів.

Величезна проблема - що у росіян і бойовиків було надзвичайно багато артилерії - «Градів», «Ураганів», «Смерчів» - і боєприпасів. Розповіді про те, що черговий «гумконвой» привіз бойовикам боєприпаси - нісенітниця. Таку величезну кількість автомобілями не навозиш. Це сто відсотків було доставлено залізницею.

Наші позиції всі були бойовиками пристріляні: ми ж то свої позиції не міняли, стояли статично. А вони постійно переміщалися. Все, що нас рятувало - це закопатися глибше в землю.

Росіян воювало дуже багато. І стояли вони в другому ешелоні, у першому - сепаратисти. Керували у противника російські офіцери - четверта окрема Слов'янська бригада Фащевського угруповання. Артилерія була вся штатна російська. На танках більшість сепаратистів було, але були й російські екіпажі. Ті танки, які наші змогли захопити, були забиті російськими сухими пайками, російської тушонкою.

... Після нових Мінських домовленостей Київ, Варшава і вся Європа все чекають від росіян і сепаратистів початку перемир'я. Але все перемир'я росіяни і бойовики використовували виключно для навчання особового складу на полігонах, вели стрільби. Так буде і цього разу.

 

Андрій Міселюк, sprotyv.info

 

03 березня 2015р. -->