Кіно по-закарпатськи: потенціал є, а от можливостей, як кіт наплакав

Ексклюзивне інтерв’ю з режисером-аматором, ведучим радіо «Тиса-FM», організатором кінозалу імені Стенлі Кубріка в Ужгороді - Олексієм Уманським.
 

 

За роки своєї незалежності український кінематограф ще не спромігся встати рівно і міцно на ноги, тому українські глядачі змушені й надалі задовольнятися продуктами, здебільшого американського, російського чи європейського виробництва. 

Упродовж цього часу Україна лише зрідка отримувала шанс побачити власне кіно. Тим режисерам, яким вдається відзняти українське кіно, здебільшого цікавлять патріотичні, історичні та соціальні теми. Нерідко ці жанри переплітаються. Переважно у своїх стрічках українські режисери говорять на заборонені раніше теми, здебільшого, історичного характеру, а також про проблеми життя, з якими стикаються українці. Детальніше про становище українського та місцевого кінематографа дізнавалась кореспондент Uzhgorod.net.ua у режисера-аматора, ведучого радіо «Тиса-FM”, організатора кінозалу імені Стенлі Кубріка в Ужгороді Олексія Уманського

-    Олексію, як нині розвивається український кінематограф? 

- Сьогодні в Україні художні фільми відійшли на другий план, бо активно почала розвиватися документалістика. Одним з останніх фільмів є «Майдан» режисера Сергія Лозниці, який показували на Каннському фестивалі; «Наша Надія» – документальний фільм Володимира Тихого, присвячений ув'язненій українській льотчиці Надії Савченко, який сьогодні показують в Грузії, а в Росії намагалися зірвати показ цього фільму. 

- Які б останні успішні українські фільми ти б відзначив?

- Варто згадати два художні фільми, які вийшли цього року – «Плем’я» Мирослава Слабошпицького, який був відзначений різноманітними нагородами і «Поводир»  Олеся Саніна. Ці фільми з великим успіхом демонструються за кордоном. Навіть були спроби висунути їх на премію «Оскар». Фільм «Поводир» знімався на ентузіазмі людей, акторів, які не отримали грошової винагороди. Вони просто хотіли, аби цей фільм вийшов, тому й безкоштовно у ньому зіграли. Але наявність цих двох фільмів не говорить про те, що в Україні відбувся якийсь підйом чи злет українського кіно. 

- Що заважає Україні знімати частіше якісні фільми?

- Як важко було знімати через те, що немає фінансування, так і важко залишилось. Зараз держава взагалі нічого не може виділяти для українського кінематографу через війну на Сході. 

- Чи є якісним вітчизняний кінопродукт? 

- Це суб’єктивна думка, бо для когось якість може вимірюватись в тому, наскільки фільм відбив свій бюджет, а для когось – це задоволення власних потреб якогось авторського кіно. У нас поки що все на дуже слабкому рівні, потужних режисерів в Україні мало, тому й важко щось конкретне говорити.

За останні роки український кінематограф збагатився безліччю фільмів. Першим українським фільмом жахів у 3D форматі «Синевир» (режисер В’ячеслав Альошечкін), першим українським повнометражним мультфільмом «Бабай» (режисер Марина Ведмідь), фільмом про закарпатського силача світового значення «Іван Сила» (режисер Віктор Андрієнко) та багато інших.

- Як гадаєш, якби наша держава мала б всі можливості для реалізації своїх проектів, досягла б успіху на світовому рівні зі своїм кінопродуктом?

- З нашим потенціалом Україна б однозначно досягла б успіху на світовому рівні. Але є перешкода, яка ламає мрії. В інших країнах кіноіндустрія краще фінансується, кінопродукти показують на різних фестивалях тощо. А в нас немає фінансування і відповідно менше виходить продукції. 

В Україні є дуже великий потенціал для зйомок фільмів. У нас дешево знімати кіно, порівняно зі зйомками в Європі, де потрібно платити шалені гроші, аби десь знімати, отримати дозвіл, масовку тощо. Тому у нас є відкритий простір для цього. Це є основа нашої кінематографічності.

- Чи варто вилучати з програм українського телебачення російський кінопродукт? 

- Це спірне питання. Україна, як і Росія теж знімає багато серіалів різницю між якими я не бачу. Якщо росіяни деякою мірою навчилися знімати серіали, то в Україні це на більш слабкому рівні. Серед усіх серіалів, які знімали в Україні популярності набув розважальний «Леся+Рома». А з приводу того, чи забороняти російський кінематограф, то мені здається серіали потрібні, бо мають пропагандистський характер. Але в цілому б російське кіно не варто забороняти. По-перше, люди більше хочуть дивитися заборонене і будуть тягнутися до цього; по-друге, тоді не можна буде побачити дійсно хороший продукт.

- Що можеш сказати про короткометражні фільми? Чи популярні вони у нашому краї?

- З того часу. як з’явились в широкому доступі дзеркальні фотоапарати, то кожна людина може зняти фільм. Зараз, тим паче, світ рухається до того, аби все відбувалося швидше. Відповідно, хочеться переглядати все коротші фільми. Короткометражні фільми сьогодні набувають шаленої популярності.

На Закарпатті також знімають короткометражки. В нас в Ужгороді є студія «Fint» братів Сергія та Олега Варфоломеєвих. У них є власна техніка для зйомок, вони могли б зняти художній фільм будь-якого рівня. Але через те, що немає фінансування і замовлень, брати дозволяють собі зняти одну короткометражку на 3 роки. Наразі вони знімають кліпи для гурту «Триставісім», а також різноманітні реклами.

-    Чи знімали якісь фільми у Закарпатській області?

- Дуже багато фільмів знімали у нас. Але за останні 10 років серйозних фільмів у краї не знімали. Останній фільм – «Урсус» режисер Отар Шаматава. Звичайно, що й багато різних серіалів знімали, як російського так і українського виробництва. Самим же Закарпаттям повнометражного фільму ніколи не було знято. 

- Що можеш сказати про кінороботи України з іншими країнами світу?

- Багато фільмів, як і короткого метра, так і повного знімає Україна у співучасті з іншими країнами. Але такі фільми не можна переглянути у вільному доступі по телебаченню чи в мережі. Їх показують на кінофестивалях. За кордоном мало знають про Україну. Звичайно, що ті, хто розбирається в кіно знає багатьох відомих українських кінематографістів.

- Що готує нам 2015 рік у сфері кіноіндустрії?

- Заплановані прем’єри першої масштабної екранізації твору Тараса Шевченка в історичному фільмі «Толока» (режисер Михайло Іллєнко), історично-драматичного бойовика про українську жінку-снайпера «Незламна» (режисер Сергій Мокрицького), психологічної драми «Брати. Остання сповідь» (режисер Вікторія Трофименко) та інші. 

- Як часто показують українські фільми у кінотеатрах?

- Раз на 2-3 місяці. Серед жанрів українського кіно переважають розважальні, але першість серед актуальних здобуває все таки документалістика. Але зараз люди менше відвідують кінотеатри, а приділяють увагу більше різноманітним аматорським кінозалам чи кафе, де показують фільми, бо це доступно і просто. Але з іншого боку, в Україні зараз намагаються боротися з пірацтвом, аби утискати усі спроби завантаження фільмів з Інтернету. Але це поки єдиний вихід для людей дивитись фільм у вільному доступі.

Розмовляла Валерія Дідух Uzhgorod.net.ua.

 

 

20 лютого 2015р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів