Народився у Пасіці, жив і помер у Берегові, а поховали в Мукачеві

Нічної понеділкової пори раптово та передчасно обірвалося життя відомого 68-річного берегівчанина Михайла Івановича Станковича, за часи головування якого у Берегівському райСТ було здано в експлуатацію найкрасивіший і найбільший у краї торговий комплекс «Союз» в угорськомовному селі Вари.

 

Про цю прекрасну людину зі свалявськими коренями ще довго-довго згадуватимуть ті, хто з ним працював і товаришував, адже він залишив пристойний слід у житті багатьох мешканців цього прикордонного регіону.

Ще ніби учора-позавчора один із найкращих торговельних професіоналів Берегівщини (і не тільки!) був на роботі на міському ринку, де, незважаючи на вік, працював на умовах договору, а вже сьогодні його немає серед нас. Такої болісної істини наразі не осягнути, усвідомити це гірко, смутно, журно, тяжко, тоскно, скорботно, невесело, бо земне життя Михайла Івановича скінчилося неждано-негадано. Вмить! Йому нерідко дошкуляли післяінфарктні сердечні болі, які гамував пігулками, але того передніччя, на жаль, спасіння вже не настало. Хоча донька завезла його в лікарню, де медики у міру своїх можливостей старалися врятувати життя пацієнту. Але... Він пішов назавжди за межу, звідки повернення нема.

– М. І. Станкович мав щедру, багату та веселу душу-вдачу, своїм непідкупним гумором і дотепністю умів підтримати компанію, розрадити у важких ситуаціях, допомогти, виручити й стати у пригоді, – ділиться міркуваннями про свого колишнього начальника багаторічна "кадровичка" райСТ Йолана Мальчицька. Додає: прикро, що завчасно покинув білий світ і усіх нас, його добру натуру, чесність, порядність, щирість знали як прості мешканці міста й сільської місцевості, так і місцева та еліта районних центрів краю та Ужгорода, адже був одним із найколоритніших керівників закарпатської кооперації.

Згадується, як М. І. Станкович, уродженець с. Пасіка (Свалявщина) у 1977 році приїхав у наш район і був обраний головою правління районного споживчого товариства (райСТ), яке очолював аж до виходу на пенсію. Це був його зоряний час і він, високласний спеціаліст-керівник з вищою економічною освітою, сповна використав молоді роки для загального блага. Тим паче, що не бракувало ані завзяття, ані запалу та енергії, а ще було нестримне бажання діяти, творити, служити ділу. У торгівлі він працював фанатично й фактично все свідоме життя, тут зробив стільки, як ніхто до нього та після нього. Можна назвати прізвища сотень осіб, якими гордилася сільська торгівля Берегівщини. Більшість нинішніх бізнесменів також родом із цієї сфери.

– Слід сказати, що завдяки таким раціональним кадровим перестановкам у кооперації районна торгівля мовби збудилася, воскресла, багато її сфер почали відроджуватися, – розповідає колишній голова райвиконкому та облради, народний депутат України ІV скликання Іван Іванчо. – Покращилося обслуговування населення, на прилавках побільшало товарів повсякденного попиту, запрацювали нові кафе, їдальні, почалося будівництво сучасних і ошатних торгових закладів у Гаті, Яношах, Бовтраді, Оросієві, Берегах, Дийді, Галаборі, Запсоні, Мужієві, своє вагоме слово сказали міськкоопторгівці, які структурно входили до райСТ. Райцентр на промкомбінаті прикрасив ковбасний модуль югославського типу. Берегівчани пишалися, що мають такого вмілого та авториттеного керівника прилавку, який торгову сферу опанував на «відмінно». Але чи не найбільшою гордістю району, як і всього Закарпаття, стало будівництво торгового комплексу «Союз» у прикордонних Варах, де у цій справі «першу» скрипку, звісно, теж «грав» чоловий райспоживспілки. Подібного об‘єкту до того часу не було у всьому Закарпатті, зрештою, навіть в усій Україні їх звели кільканадцять – по одному на область. Дуже багато зусиль довелося докласти, аби красень-будова стала до ладу вчасно та була заповнена крамом. "У особі покійного я утратив свого давнього і надійного товариша, бо познайомилися майже 50 років тому, під час навчання на економічному факультеті УжНУ, а потім дружили до останнього", – з сумом констатує співрозмовник. Каже, що йому імпонували азарт і неспокій друга, прагнення зробити якнайбільше, він ніколи не відсиджувався у затінку, завжди на свої плечі брав найбільшу ношу... 

Про торговий комплекс "Союз" репутація ширилася і насправді по всьому неозорому Союзу. – Отоваритися сюди приїжджали покупці з сусідніх сіл і навіть районів, тут нерідко можна було зустріти мукачівців чи ужгородців, – розмірковує ветеран праці, колишній ревізор райспоживспілки 75-річна Валентина Бурчу. За її словами, у колективі «Союзу» працювало понад 50 торгівельників, а слава про національну кухню у тамтешньому ресторані "долітала" до Львова, Івано-Франківська, її знали навіть у суміжній Угорщині. Звісно, М. І. Станкович завдяки своїй комунікабельності завжди знаходив спільну мову з керівниками сільських СТ, найперше Й. Вайсом, Й. Омбовдієм, Г. Товтом, П. Нодьом, К. Шошом та іншими. Варто сказати, що покійний дуже поважно ставився до такого підрозділу, як ревізорська служба, але контролерів ніколи не шпетив, не принижував, не викликав для розбірок на "килим" тощо. Жив із ними мирно, навіть писав накази про премії, якщо виявляли недоліки...

Добрій і стабільній роботі колись багатотисячного колективу (до слова, одного з найчисельніших у районі) сприяло й те, що М. І. Станкович виявився прекрасним організатором кооперативного виробництва, він зумів згуртувати довкола себе доволі серйозну команду однодумців. А ще досконало охопив-вивчив торгівлю на практиці, тож вражали його обізнаність, ерудиція, знання. Очільник районної комерції міг запросто із цифрами, даними, показниками (без папірця) дискутувати з найзнанішими економістами. І перемагати їх! За це його поважали, цінували, шанували, уклонялися його таланту, кругозору, умінню виказувати свою думку та відстоювати її.

Зрештою, продовжуючи цю важливу тезу, підприємці, його колишні вихованці Олександр Цанько і Володимир Маргітич акцентують, що у підсумку це й давало позитивні результати! "Шеф" завжди був у курсі всіх новин і подій, його важко було обвести довкола пальця, приховати якийсь ганебний чи непристойний факт, а ділові зв‘язки мав по всій Україні та за її межами. Нерідко з ініціативи М. І. Станковича у відрядження за товаром довелося їздити в Москву, за Урал, у Середню Азію, до Грузії, відвідувати країни Прибалтики тощо.

Ще багато позитивного можна сказати та написати про цю світлої душі людину, талановитого керівника у сфері торгівлі, тим паче, що певний час він навіть очолював Берегівський міський ринок. За цей час удалося урізноманітнити форми співпраці з базарниками-крамарями, яким директор також запам‘ятається діловим, прагматичним, що завше прагнув осучаснити стиль роботи за прилавком. У принципі, про діловий почерк і методи його роботи рясно писали ЗМІ: Михайло Безпалько з "Кооперативної газети", власкор "Известий" по Західній Україні Леонід Сотник, крайова "Закарпатська правда", (Олександр Підгорний) та інші. Сюжети не вигадувалися, у сільскій торгівлі Берегівщини дійсно робота "кипіла". Хоча, як відомо, торгівля завжди була смаковитою темою для журналістських фейлетонів і критичних публікацій...

І взагалі, М. І. Станкович з шаною ставився до всіх оточуючих, він поважав ветеранів і дбав про молоді кадри, переймався їх професійним ростом. Прикро, що подеколи його не розуміли або ж не хотіли цього найперше ті, хто не «шурупав» у торговельній справі. Між іншим, коли настала нова економічно-ринкова доба й кооперація почала утрачати позиції, багато учорашніх колег пішли у бізнес, а колишній їх очільник щиросердно, від душі радів таким поступам товаришів і друзів. До нього завжди йшли за порадами, і він на них не скупився, підказував, як жити, нерідко наголошуючи, що не варто опускати руки, бо можна простягнути ноги. Тобто радив людям працювати, заробляти та вкладати гроші в підприємництво. Бо за ним – майбутнє...

– Михайло Іванович не був заздрісним, не міг підставити, не творив підлі та лукаві справи-оказії, жив чесно, справедливо, і кожен його крок був обдуманим, вивіреним, чітким, виразним рішенням, – розмірковував про свого родака міський депутат із 27-річним стажем із Мукачева Іван Колядко. – Так діють істинні знавці своєї справи, справжні професіонали. А ще розказав, що М. І. Станкович у молодості був сильним і дужим, займався гирями, боксом, штангою, біцепси мав такі, що дівчата від них мліли, а ровесники його побоювалися. Надбав такі фізкультурницькі результати, що запросто міг виконати нормативи майстра спорту з важкої атлетики. Хотів онука свого бачити на спортаренах, тож активно ходив на всі борцівські турніри, де виступав малюк.

Ось таким був колишній головний кооператор Берегівщини М. І. Станкович. Усі колишні працівники сільської торгівлі як району, так і краю, земляки-свалявчани в тому числі, сумують з приводу цієї неочікуваної утрати, поминають світлу душу покійного, з яким у середу попрощалися на обійсті власної хати, а відтак поховали у Мукачеві. Разом із сім‘єю померлого, зокрема, дружиною Христиною, донькою Юлією, сином Михайлом, онуком, близькими, друзями, приятелями вони печаляться, їх щирі співчуття передають той біль, який переповнює наші серця. Нехай утіхою для рідних стане те, що покійний подарував стільки любові й тепла сім‘ї, тож помолимося за нього.

Михайло Папіш, журналіст із Берегівщини

 

22 січня 2015р.
-->

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів