Якими хочуть бачити кордони прості люди із державами-сусідками Закарпаття?

Вступним словом захід відкрили: координатор проекту, директор ужгородського Інституту транскордонного співробітництва, Надзвичайний і Повноважний Посол Сергій Устич; координатор проекту в Угорщині, виконавчий директор Асоціації регіонального розвитку «КІУТ» Ондраш Ракоці та партнер проекту, ректор Ужгородського національного університету професор Володимир Смоланка.  У конференції взяли також участь представники органів державної влади та місцевого самоврядування країн-сусідок, науковці, дипломати.

Із доповідями, зокрема, виступили, окрім Сергія  Устича і Ондраша Ракоці, Олександр Стегній - доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник Інститут соціології  НАНУ; Любомир Фалтян – провідний науковий  співробітник Інституту соціології Словацької Академії наук; Юдіт Керуло – професор, директор Інституту прикладної комунікації, коледж м. Ніредьгаза; Пал Томаш - професор, директор Центру соціології Університету Корвіна (м. Будапешт).

Відбулися два розширені тематичні засідання, на яких велася предметна і плідна розмова з питань реалізації проекту. Також  були опрацьовані науково-практичні рекомендації.  

На конференції насамперед наголошувалося: розширення Європейського Союзу на схід створило чимало серйозних ускладнень та дискомфортних явищ – особливо, в комунікаційному просторі. Проте не можна не помічати іншого: із безпосереднім виходом Європейського Союзу до кордону із Україною у Європи з’явився справжній, об’єктивно зумовлений  стратегічний інтерес у безконфліктному та поступальному розвитку свого східного сусіда загалом та  його прикордонних регіонів зокрема. Завдання ж України зараз полягає в тому, щоб використати цей інтерес сповна.

         Отже, за розширенням Європейського Союзу в центрі Європи виникли нові проблеми гуманітарного, економічного, соціального характеру. Запровадження жорсткого візового режиму значно ускладнило комунікацію людей, зокрема,  тих, хто має родинні зв’язки, а також тих, хто об’єднаний національною, культурною, конфесійною ідентичністю. Загострилися проблеми економічної активності, безробіття серед населення депресивних прикордонних регіонів. Криміногенні явища (зокрема,  нелегальна міграція та контрабанда товарів) не зникли, а набувають нових, часто, більш витончених форм.

        Все це вимагає адекватної реакції суб’єктів управління по обидві сторони нового східного кордону Європейського Союзу. Органи державної влади та місцевого самоврядування докладають зусиль для вирішення вказаних проблем, що дають певний позитивний результат.

        Але викликає подив те, як мало при цьому приділяється уваги підтриманню «зворотного зв’язку» із основними суб’єктами транскордонних процесів – жителями прикордонних регіонів, тими, кого останні геополітичні зміни торкнулися в першу чергу і більше всього, - вивченню їх думок, настроїв, оцінок.

        Відсутність «альтернативної» по відношенню до офіційної інформації породжує ланцюжок взаємозалежних проблем.

        Органи управління часто приймають ті чи інші рішення, не маючи повної, збалансованої та достовірної інформації. При цьому вони нерідко спираються на односторонні та бюрократичні оцінки тих чи інших відомств. В результаті такі  рішення виявляються малоефективними і, по суті, не розв’язують  проблеми, а імітують їх розв’язання.

        За прикладами далеко ходити не треба. Ми не раз були свідками того, як багатообіцяючі заяви високих дипломатичних представників Європейського Союзу щодо лібералізації візового режиму із східними партнерами згодом по суті дезавуйовуються керівниками  відомств ЄС, що відповідають за безпеку кордонів. Чи взяти проблему  корупції, яка, незважаючи на демонстровані зусилля по її подоланню  (візьмемо хоча б запровадження так званої   «гарячої лінії» для звернень громадян), як добре відомо,  процвітає на кордоні та навіть має місце  в роботі консульських установ.

        Варто визнати: неефективні рішення не розв’язують проблему істотно  та  послідовно,   викликають несприйняття чи навіть активне відторгнення населенням. Більше того, трапляється, вони провокують нові ускладнення (прикладом можуть слугувати конфліктні ситуації, що час від часу виникають на кордоні між прикордонним персоналом та громадянами).

Тому налагодження «зворотного зв’язку», отримання «альтернативної» інформації про функціонування кордону є вкрай важливою умовою оптимізації транскордонного співробітництва. Вирішити ж цю головну проблему можна тільки з допомогою спеціальних методів вивчення громадської думки, якими володіє соціологія.

        Якісне виконання цієї функції можливе тільки шляхом створення спеціалізованої соціологічної інституції, що акумулює кращий в цій галузі організаційний, кадровий і теоретичний потенціал прикордонних регіонів.

Для здійснення практичної роботи належить вирішити комплекс специфічних проблем.

        Проведення стартового міжнародного соціологічного дослідження транскордонного співробітництва дозволить, по-перше, апробувати розроблену методологію та інструментарій (із наступним доопрацюванням тих чи інших їх елементів), по-друге, покласти початок систематичному (короткостроковому – 1-3 роки, середньостроковому – 5-10 та більше років) соціологічному моніторингу транскордонного співробітництва, що вкрай важливо.

        Поняття  «соціологічна рефлексія  транскордонних процесів» означає як аналіз формування та розвитку самого конкретно-соціологічного знання про явище «транскордонного», так і  дослідження прийомів та методів, що використовуються в конкретно-соціологічному пізнанні цього важливого феномену соціальної дійсності.

Мусимо, якщо хочемо ці проблеми розв’язувати по-сучасному ефективно, сформувати соціологічний сервіс транскордонного співробітництва сусідніх регіонів Угорщини, Словаччини, Румунії та України.

І в цьому розрізі, як випливає з розробок координаторів проекту з обох сторін, слід  розробити відповідну методологію та інструментарій.

Створення Міжнародного центру соціологічного аналізу транскордонного співробітництва (МЦСА) як спеціального механізму, що забезпечить надійний «зворотній зв'язок» між органами управління та населенням прикордонних регіонів Угорщини, Румунії, Словаччини та України, - покладе фундамент під ці дуже актуальні й потрібні процеси.

Не менш важливою є розробка навчально-методичного курсу «Соціологія транскордонних процесів» для запровадження у навчальний процес вишів сусідніх регіонів країн-сусідок.

Тоді всі ці напрацювання набудь системного характеру. А цього й потребує нинішній день.

Василь Нитка для Ужгород.net

  Надіслати другу