Валерій Пацкан: Україну врятують успішні реформи й подолання корупції

Із досьє «Голосу України». Валерій Пацкан народився 21 квітня 1975 р.  у селі Золотарево Хустського району на Закарпатті. У 1999 році закінчив юридичний факультет Ужгородського  університету.  У 2005-му -  економічний факультет Закарпатського інституту ім.Августина  Волошина Міжрегіональної академії управління персоналом за спеціальністю «банківська справа».

1999- 2000 р.р. - головний спеціаліст  юридичного відділу обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. З 2002 по 2004 рік працював  заступником директора Ужгородської філії ВАТ «ПриватБанк». З 2004 по 2008 рік директор  філії «Закарпатська дирекція» АТ «Індустріально-експортний банк». Потім -  генеральний директор ТОВ «Карат мотор». У 2010 р.  став членом  «УДАРу», очолив обласну парторганізацію. На парламентських виборах 2012 р.  обраний народним депутатом від партії «УДАР» (№ 19 у виборчому списку). У ВР був головою Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Нинішнього  року вдруге став народним депутатом.

- Валерію Васильовичу, ви вдруге обрані депутатом Верховної Ради України. У попередньому скликанні набули досвід, стали активним політиком, маєте власний погляд на теперішню практику виборів. Ви прихильник якої виборчої системи і чому? І, власне, як оцінюєте нинішні перегони в державі загалом і на Закарпатті зокрема?

- Щоб Україна розвивалася демократичним шляхом, варто запровадити пропорційну систему з відкритими партійним списками. Згідно з нею ми обирали б кандидатів у нардепи від політичних партій у розрізі області. Іншими словами, політична сила висуває кілька кандидатів, а найрейтинговіші – ті, які отримують більше голосів,  – проходять до парламенту, і в такий спосіб сформується й рейтинг тієї чи іншої партії.  Якщо кандидат достойний, він набиратиме максимальну кількість голосів, піднімаючи у такий спосіб і партійний рівень. Тоді не буде партій-сателітів, технічних кандидатів, які б плодили «своїх» членів ДВК і ОВК. Коли ми вирішували, як мені балотуватися – чи за спискам, чи в окрузі, - я був готовий іти і туди, і туди. Зваживши все, дійшли висновку: буде краще, якщо Закарпаття  представлятимуть два депутати від «УДАРу» – я і Роберт Горват. Дякувати Богу, нам це вдалося.

А самі теперішні вибори оцінюю негативно. На превеликий жаль, нічого не змінилося. Знову залишилася система підкупу виборців, знову роздавали гроші, досить великий відсоток набрав «Опозиційний блок»... Тобто ті люди, які після Майдану взагалі не мали права балотуватися, - знову в Раді. І маємо в парламенті проросійськи налаштованих депутатів, які гратимуть на мовному бар’єрі, на національних меншинах. Але зауважу: проблем із нацменшинами у нас немає. Допоки хтось їх не придумає і не роздмухає...

Хоча вибори пройшли негативно, але ми у стані війни, і я сподіваюся, що утворена широка коаліція дасть змогу Президентові реалізовувати задекларовані реформи і  Україна все-таки вийде зі стану економічного занепаду та війни. Це – позитив. І я впевнений: зможемо оживити нашу економіку, зможемо бути кращими, ніж росіяни.

На Закарпатті перегони також пройшли негативно: нічого не змінилося і тут. Окрім 68-го округу, в якому переміг кандидат-мажиротарник від демократичних сил Роберт Горват.

Усе інше, як було спрогнозовано ще за два місяці, - так і сталося. Ніхто не захотів поборотися за жоден округ, крім 70-го, де виступив лікар Іван Курах. На жаль, ми ще не досягли консолідації і взаємопорозуміння між продемократичними політсилами. А треба об’єднатися, щоб протистояти тим людям, котрі затягують наш край у якісь незрозумілі торги, керування сім’ї і так далі...

- Будучи головою такого багатогранного парламентського комітету – з питань прав людини, нацменшин і міжнаціональних відносин, - які важливі уроки винесли саме з цієї депутатської діяльності ? І до чого в цій сфері вже варто привернути увагу структур виконавчої влади України?

- Після того, як я очолив Комітет, мені випала велика відповідальність перед усією командою, з якою я прийшов;  і перед усіма закарпатцями – слід було продемонструвати якість роботи нового депутата. Статус голови Комітету зобов’язував результативно працювати. За короткий термін – два роки – Комітет зробив багато. У Верховній Раді ми входимо у трійку найбільш ефективних. Окрім парламентських слухань, Комітет провів два виїзні засідання в Криму й на Закарпатті. Я подав 78 законодавчих актів, є ряд законів, які регулюють нову сферу суспільних правовідносин, зокрема ті, що стосуються люстрації, документообігу, персональних даних, забезпечення прав і свобод  внутрішньо переселених осіб. Депутат має розробляти законодавчі акти, а не гратися із внесенням змін у той чи інший закон.

Факт. В.Пацкан з десяти народних обранців України VІІ скликання від Закарпаття подав  найбільше - 78 - законодавчих ініціатив, 19 його  проектів законів і постанов набрали чинності, 24 рази виступав з місця і 36 – з трибуни, подав 68 поправок до 6 законів,47 з цих поправок – враховані.

Зараз змінився устрій в країні -ми парламентсько-президентська держава. Взагалі треба запроваджувати парламентський контроль над виконавчою гілкою влади. Якщо цей процес впровадять, то чиновники, міністри будуть боятися брати хабарі, нахабно красти, бо будь-кого з них можна відкликати з посади. Щодо національних менших, то треба встановити жорстке покарання для тих, хто спекулює проблемами цих груп населення України. Ми бачили, що в розрізі мови, в розрізі національних меншин у нас почалися конфлікти на Луганщині і Донеччині. Хоча цього можна було уникнути, знайти розумний компроміс. Взяти, до прикладу, Закарпаття. У нас є села, де проживає 4-5 національностей, людей різних віросподівань. Але всі мирно живуть і дружно працюють, один другому допомагають, поважають традиції і свята сусідів, ніхто не конфліктує. Молоді люди між собою одружуються, народжують дітей, змалку знають мову, пісні, звичаї. Така практика, впевнеий, стане нормою в усій Україні.

- І тут же: нині в Україні гостро постає питання і біженців-іноземців, і тим паче переселенців-співвітчизників з Донбасу і Криму...

- Я автор вже згаданого закону щодо вимушено переселених осіб. Тобто свою місію я виконав. Закон прописаний спільно із міжнародними організаціями – ООН, ОБСЄ - і разом з тими людьми, які були вимушені залишити територію зони АТО та Криму. Коли Комітет працював над якимось законодавчим актом, то створювалася робоча група, ми запрошували фахівців та  громадських активістів, які подавали свої пропозиції чи зауваження. Потім ми сідали разом із секретаріатом, відшліфовували все, аналізували, чи якісь положення не суперечать Конституції, іншим законам... При Комітеті створена спеціальна громадська рада, спеціальна експертна рада, яка давала фахові висновки з тих чи інших питань. Я проти того, щоб закони були написані «на коліні», без фахової оцінки. І ще: не терплю і ніколи не буду підтримувати лобістських законів.

- Окуповані території Донбасу, анексія Криму – надзвичайно тугі вузли, розв’язати які змушений і повинен український політикум. Адже це доля держави, її майбутнє. У чому і коли вбачаєте  вирішення цієї – без перебільшення -  історичного масштабу проблеми?..

- Моє тверде переконання: Україна повинна зробити все, аби Луганськ, Донецьк, Крим залишилися українськими. Якими шляхами ми це будемо робити – політичними, військовими – не має значення. Росіяни націлені розшматувати Україну. Ми бачимо, що підтримка Заходу не така активна, як нам би хотілося. Хоча санкції почали працювати, ціна «пікетуючого» барелю нафти теж суттєво впливає на економіку Росії, але маємо зрозуміти: тут дуже доречне прислів’я: «Порятунок потопаючих –  справа рук самих потопаючих». Ми всі маємо активізуватися, забути про особисті амбіції і стати на захист держави. Якщо необхідно, то запровадити військовий стан. Уже пройдені два серйозні етапи, які потребувала країна, – це президентські й парламентські вибори, а зараз треба приймати надважливі рішення. Схиляюся до такої думки: якщо найближчими тижнями не буде знайдено шляхи реального вирішення ситуації на Донбасі, то нова Верховна Рада голосуватиме за введення військогово стану.

- Корупцію – цей прикрий сором і важку недугу нашого суспільства – вважаєте  головним ворогом. І переконані, що «без перемоги над нею у всіх сферах і на всіх рівнях розвитку України не буде»...

 - Корупція завжди з’їдала Україну і буде її доїдати, доки не вирізати цю ракову пухлину. Боротьбу з цим явищем ми повинні почати безкомпромісно. Що треба зробити? Нарешті усвідомити, що правоохоронні органи (прокуратура, міліція, суди) мають підтримувати інтереси народу, а не працювати на замовлення. Повинні запровадити жорсткі покарання для тих, хто бере хабарі. До всіх  - починаючи від Президента і завершуючи санітаркою у районній лікарні. Не має бути привілеїв для депутатів чи інших посадовців. Взагалі, я буду голосувати за те, щоб скасувати депутатську недоторканність. Нормальним, достойним депутатам вона непотрібна, а ховатися за нею будуть лише злочинці. Мені вона непотрібна. Ті зміни, які зараз започатковані у законі про прокуратуру (тобто повноваження загального нагляду, перебирають спеціальні органи й антикорупційне бюро), - мають якнайшвидше запрацювати. У Президента є бачення, що будуть представники, котрі  моніторитимуть рішення обласних і рад базового рівня. Ці посадовці  даватимуть звіти про рівень корупції у регіонах. Цей механізм треба якнайшвидше запустити, але він не має бути декларативним.  Треба реформувати судову систему. Судді повинні бути забезпечені і не приймати рішення на благо тих чи інших осіб. Бо якщо корупціонер украв, то, звичайно, він має кошти, щоб підкупити суддю. Не хочу змішувати й очорнювати всіх суддів, не всі однакові, але не можна стверджувати, що наша судова система така, яка б мала бути. Антикорупційне бюро, слідчий комітет і реформа судової системи - якщо ці три пункти будуть запроваджені, то корупцію зможемо подолати.

- Часто берете участь у гостроактуальних і дискусійних програмах на багатьох телеканалах. Яку мету щоразу ставите перед собою, звертаючись до глядача?

- У першу чергу прагну донести глядачеві, що не можна стверджувати, ніби всі депутати однакові. Намагаюся не говорити завуальованими «розумними» фразами, а завжди пояснюю все просто і доступно.  Не хочу піаритися. Хочу одного: аби всі бачили, що від Закарпаття у Верховній Раді України є чесні депутати-роботяги, котрі трудяться  - саме так – трудяться – на благо своїх виборців, на благо держави. Я не йшов у парламент заробити, нажити добра. Я йшов, щоб змінювати закони, устрій і формувати наше життя по-новому. Якщо ми всі поставимо перед собою мету працювати для розбудови держави, то впевнений: поступ буде і стане  сучасною Україна. За свою попередню каденцію маю 24 звіти. І всі - публічні: або прес-конференції, або виступи перед громадою. Я звітував про всі свої дії: чому ми блокували трибуну, чому ночували в Раді. Намагався пояснювати все. Так працюватиму і надалі.

- Улітку члени молодіжного фестивалю «Студентська республіка», що проводився під Ужгородом, - змагалися за право працювати з вами. Цим пишаєтесь?

- Взагалі, всю свою діяльність спрямовую на підтримку молоді. Хочу, щоб молоді й перспективні кадри не покидали Україну. Щоб ми їм давали можливість працювати, розвиватися. Тому такі проекти, як «Студентська республіка» завжди намагаюся підтримувати. Я часто там у якості експерта й порадника в їхніх політичних іграх...

 Якщо хочемо, щоб Україна була успішною, треба починати з виховання молоді. Якщо держава буде далекоглядною, вона основний наголос поставить на працевлаштування молоді. І тоді з їхньою енергією, свіжим поглядом на життя, а також із досвідом старших збудудуємо справедиве суспільство.

- Ви прихильник, як щирий закарпатець, - усього свого, рідного, серцю дорогого. Через те як політик-державник, очевидно, й виступаєте палким поборником широкого застосування української – державної – мови. Але чомусь ця проблема за всі роки Незалежності гостроти не втрачає, на відміну від наших сусідів - тих же Словачини, Польщі, Угорщини, Чехії...

- Володіння державною мовою – ознака патріотизму й інтелігентності.

В угорському парламенті ніхто не розмовляє  українською, у словацькому - чеською, а в чеському не говорять словацькою мовою. Парламент – найвищий державний орган України. І тут усі мають розмовляти українською, державною, мовою. Всі мають знати: атрибути держави складаються з мови, гімну, прапора і герба. Я вважаю, що кожен чиновник, який представляє Україну, має розмовляти  тільки українською. В Україні проживає більше 130 національних меншин. Кожна з них має свою мову. Хай нею говорять у побуті… А не в державних установах. Так і не інакше.

- Валерію Васильовичу, що найперше зобов’язана зробити коаліція, виходячи з нинішніх надскладних українських реалій?   

- По-перше, уже добре, що коаліція стала широкою, що кожна демократична, патріотична і проєвропейська політсила, якій народ довірив мандати, матиме змогу відстоювати й просувати свою позицію в парламенті, поважати думку партнерів і прислухатися до неї, знаходити консенсус – це якраз той випадок, коли кажуть, що одна голова добре, дві краще, а п’ять - відмінно. По-друге, якщо хочемо змін у країні - треба змінювати Конституцію. Можливо, навіть ухвалити  нову. Я поки що не готовий про це говорити, адже слід заручитися голосами трьохсот депутатів.

Ця коаліція приречена запроваджувати реформи. Україну врятують тільки реформи. Якщо їх розпочати зразу, то наш народ готовий затягнути паски, готовий почекати, пожертвувати на армію. Але він не хоче після Майдану знову бачити корупційні схеми, дерибан, відкати...

-  Хоч ви й обрані у загальнодержавному багатомандатному окрузі, але що заповітного мрієте зробити для рідного Закарпаття?

- Одне з моїх завдань у парламенті – залучити у наш край якнайбільше інвестицій. Щоб область розвивалася, адже маємо привабливе географічне розташування, працелюбні й високоосвічені кадри робітників та інженерів, м’які кліматичні умови. Це вже великий капітал!

І загалом, Закарпаття – дуже привабливий край, який заслуговує жити заможно, по-сучасному змістовно.

Коли я тільки прийшов у парламент, мене почали називати «мадяром». Хоча ніякого угорського коріння не маю. У нас на Закарпатті проживає багато національних менших. Від кожної з них черпаємо щось, і коли приїжджаємо в інші міста, нас там не всі розуміють, бо розмовляємо  своєю говіркою. Я ніколи цього не соромився. Навпаки – горджуся тим, що я закарпатець. Усім розповідаю, що родом із Хустського району, села Золотарева. Інколи мені кажуть, що я з Ужгорода, та я заперечую. Я вісімнадцять років прожив в Ужгороді, але народився в Золотареві. Мама – вчителька, тато був простим працівником. Я люблю, поважаю наші традиції. Різдво і Пасха – це для мене найбільші свята, їх завжди відзначаю. На Різдво їду в село колядувати, запрошую друзів з Києва. Вони теж намагаються вникнути у наші традиції й свята, вчать колядки, слова народних пісень, запам’ятовують казки й легенди.

Якщо про мене говорять, що я виграв у багатомандатному окрузі, я з цим не погоджуюся. За минулу каденцію у кожному районі Закарпаття я провів прийоми громадян. Представляю «УДАР» Закарпаття,  а не лише Ужгорода, Хуста чи Золотарева. І коли виникла проблема у Рахівському районі з будівництвом міні-ГЕС, ми допомогли. Довели, що навіть за режиму Януковича можна було боротися: скликати громаду, а громада уповноважена ухвалювати рішення. Якщо потрібна була допомога в Міжгірському, Хустському чи Виноградівському районах, так само ніколи не відмовляв. Не хочу, щоб мене прив’язували до якогось округу. Я представляю «УДАР» від Закарпаття. Мої приймальні відкриті для усіх. Там працюють люди, які готові прийняти всі звернення. Якщо знадобиться моє безпосереднє втручання - я готовий допомогти: запитами, зверненнями, виступами з трибуни, як робив уже не раз. Я представник Закарпаття. Є, був і буду.

А загалом маємо гордитися своєю великою й величною Україною, розбудовувати її, модернізувати і йти шляхом європейським – шляхом прогресу! Нам усім слід усвідомити: Україну врятують лише реформи і подолання корупції.

Вів інтерв’ю

Василь НИТКА.

Закарпатська область (17. ХІ.14).

  Надіслати другу