Історичний Ужгород - під ударом!

Нині старожили Львова скаржаться, що іще двадцятиріччя тому можна було преспокійно зустрітися в напівпорожніх центральних кафе і «сановито»  провести дозвілля. Тепер же, через гомінкі юрби туристів, у місті Лева інколи і вільного столика будь-де не надибаєш. І така ситуація триває протягом більшої частини року. Бо ж Львів — західноукраїнський архітектурно-культурний центр, тому що має культурні традиції, що не тільки збережені, але й примножені. «А ось в Ужгороді», — багатозначно посміхається відомий архітектор, голова Закарпатського обласного осередку Спілки дизайнерів України Василь ГЕЦКО. А потім додає: «Єдине, мабуть, що наразі єднає Ужгород і Львів — це транспортні затори в центрі. А в Ужгороді — ще й добряча забрудненість повітря приплюсовується. А щодо збереження історичного середовища, не лише як культурної спадщини, але й національного надбання — то тут помічається велика різниця. Не на нашу користь…»

—Щодо охорони культурної спадщини в обласному центрі, — продовжив Василь Іванович, — справа не є ідеальною. Адже громадськість Ужгорода часто б’є на сполох при появі в історичному центрі нехарактерних дисонансових забудов, нищення ліпних фасадів тощо. Не є позитивною оцінка забудови по периметру Замкової гори, яка впирається в огорожу обласного музею народної архітектури і побуту. Однак інтелігенція показує на архбудінспекцію та прокурорські інституції, які не заборонили і не знесли ці монстри. Та головна причина нерішучості вищевказаних інстанцій дещо в іншому, а саме в бездіяльності міської влади та відсутності з її боку кроків у вигляді законодавчих рішень відносно збереження історичної спадщини, на які б могли послатися контролюючі органи. На початку незалежності Львів, Ужгород, Чернівці, Івано-Франківськ мали рівні стартові напрацювання в царині охорони культурної спадщини. Згадаймо, що наприкінці 90-х років ХХ століття за рахунок бюджетних коштів був профінансований і новий генплан Ужгорода, а також «Проект детального планування центральної частини м. Ужгород» та напрацювання Львівського інституту «Укрзахідпроектреставрація» щодо історико-архітектурного опорного плану міста над Ужем. Якби наступники Е.Поповича на посаді міського голови С.Сембер, С.Ратушняк та В.Погорєлов продовжували напрацювання і реалізації в сфері охорони культурної спадщини — то туристична привабливість Ужгорода була б на рівні Львова. Згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини», це завдання є одним із пріоритетних для органів державної влади. Втім, наразі нам хотілося б знати, скажімо, про характерні помилки забудови історичного середмістя Ужгорода. А ще, чому поступово втратилась історично сформована панорама закарпатського обласного центру. Наприклад, чотириповерхова забудова в кінці вулиці Волошина, що виходить на набережну Ужа, закриває панораму Кафедрального собору. І чи виправдане застосування нетрадиційних («Хайтек») способів забудови та відповідних до них будівельних матеріалів при створенні комплексу «Луксор» на площі Корятовича, або ж уже досить старого ювелірного магазину поряд із бездіяльним кінотеатром на вулиці Волошина. Перелік помилок можна було б продовжити… А ось Львів перший рішеннями міської та обласної рад затвердив границі історико-культурного заповідника на генплані міста, після чого пішли напрацювання щодо оформлення паспортів реставрації, почалося пофарбування фасадів архітектурно цінної забудови. Були прийняті правила забудови вулиць середмістя щодо історичного ареалу.  Хоча ці заходи потребували певних коштів, однак історичний центр міста був захищений на законодавчому рівні. І вкладені в охорону культурної спадщини кошти, примножені вливаннями у вигляді грантів, почали відразу повертатися, завдячуючи напливу туристів до Львова. Вони поповнювали міський бюджет. Як писала газета «Ужгород» навесні 2014 року, в Ужгороді ще цієї весни був відсутній  історико-архітектурний опорний план центру міста, через що і генплан Ужгорода недопрацьований, бо через відсутність проекту не може пройти експертизи і не може бути затверджений сесією міськради. Якби я не знав попередніх мерів Ужгорода та осіб депутатського корпусу, в мене склалася б думка, що це якась вказівка зверху щодо нищення культурної спадщини багатонаціонального Закарпаття. Однак насправді це є чистим нехлюйством, що сусідує з корупційними діями окремих чиновників. Цього десятки років не помічали правоохоронні органи, а громадськість і національно-культурні товариства та творчі спілки угорців, чехів, німців, словаків і русинів на мали впливу на процес. Мовчать і творчі спілки, культурологи крайових університетів, врешті-решт самі виборці обласного центру. Не кажучи вже про науково-художню раду при виконкомі Ужгородської міськради та подібні ради при управлінні культури.

—В кого ж можна повчитися чогось більш позитивного?

—Кілька років тому в Чернівцях відзначали черговий ювілей із часу заснування міста. До того були виділені належні кошти на благоустрій, ремонт і реставрацію історичного центру. На науково-0дослідні інститути, починаючи з кінця 80-х років за завданням і оплатою з казни місцевих органів влади, а також із республіканського бюджету були виділені та освоєні гроші.  Видали і проектну документацію. Першим етапом останнього був «Історико-архітектурний опорний план для історико-архітектурної заповідної території», який виконав інститут «Укрзахідпроектреставрація» протягом 1984 – 1990 років. У цей документ увійшли розділи стосовно аналізу історичного розвитку, ландшафтний та візуально-просторовий аналіз, оцінка та інвентаризація забудови, аналіз авторської колористики фасадів. На підставі роботи уточнили межі та статус зон охорони історичного середовища міста, а також був складений перелік будівель, що заслуговують на статус пам’яток містобудування та архітектури. Пізніше були складені паспорти та реєстри як старих, так і нових виявлених пам’ятників міської архітектури. Тож маючи проектні напрацювання, були профінансовані та виконані роботи по ремонту і реставрації історичного середовища.

—Ми теж, мабуть, могли б більш чуйно поставитися до свого ужгородського історико-культурного середовища?

—Могли б, звісно. Бо було чим пишатися, було що піддавати реставрації і не псувати хижацькими трансформаціями. Наприкінці 80-х років минулого століття учасники конкурсу на проект  «Детальне планування центральної частини м. Ужгорода» — проектні інститути Києва, Харкова, Одеси, Львова, Ужгорода — одностайно відзначили дуже виразне лице історичного середовища і панораму з церковними шпилями та замковим силуетом у нашому місті над Ужем. Усі конкурсанти у проектах наголошували на збереженні історично завершеного силуету та історичних картин обласного центру. Львівський інститут «Укрзахідпроектреставрація» більш детально дослідив історичне середовище Ужгорода, були оцінені та відмічені історичні споруди, що є архітектурною цінністю. Також були окреслені межі охорони історичного середовища міста над Ужем. Однак ці проекти не були довершені і кудись… зникли.

—І що завадило з належним позитивом продовжити такі гарні передумови відродження нашого обласного центру?

—На жаль, депутати перших незалежних  каденцій Ужгородської міськради в 90-х роках не надали належної уваги цим проектам, оплаченим з держбюджету. Не був затверджений новий генплан Ужгорода, не продовжувалася співпраця з інститутом «Укрзахідпроектреставрація». Складається враження, що місцева влада чекала або комунізму, як при Союзі, що розпався, або валютного дощу із Західної Європи. А самі й пальцем об палець не збиралися вдарити, аби спромогтися на якісь реальні роботи щодо збереження культурної спадщини. Можна, скажімо, відстати в цьому сенсі від Львова на 25 років, але від Чернівців не оправдано відставати на десятиліття. Це не личить ужгородській інтелігенції.

—Чи були взагалі якісь зрушення в цьому сенсі?

—У 2012 році після критичних виступів у всеукраїнській пресі про стан справ із охороною культурної спадщини на Закарпатті було прийняте розпорядження О.Ледиди про створення історико-архітектурних охоронних зон історичних міст Закарпаття, а також про збереження замкової архітектури та дерев’яного зодчества. Однак робота стосовно відтворення охоронних зон,  згідно сучасного українського законодавства в сфері охорони культурної спадщини, не завершилася. Управління культури ОДА аргументує це відсутністю коштів у бюджеті. Та чого ж не були взяті до уваги попередні напрацювання щодо збереження історичного середовища? 

—Тож якими критеріями мали керуватися власники нових забудов у середмісті Ужгорода, адже не можна взяти і законсервувати місто назавжди?

—Критерії загальновідомі. По-перше, архітектура споруди має вписуватися в контекст історичного середовища. По-друге, все має вирішуватися через конкурси і гласність при їх проведенні, участь у них творчих спілок та інтелігенції. По-третє, вирішення забудови має іти не на шкоду історичному середовищу. Бо наразі бачимо промахи через недотримання вказаних критеріїв. Скажімо, семиповерхова будівля на місці млина замикає перспективу вулиці Корятовича. Подібні новобудови-реконструкції в Києві мали б вінчатися шпилем, а не кубом, і в подібній ситуації слід було б зменшити поверховість. В історичному середовищі має вирішуватись і «п’ятий фасад», а саме — дах будівлі.

—Як би, на вашу думку, київські архітектори вирішили забудову —вищевказаних будівель, які піддаються архітектурній критиці?

—По-своєму. Бо ж ніхто не в праві нав’язувати дизайнерам і архітекторам манери чи стилю свого твору. Однак, автори, як мінімум, мають володіти знаннями як подібні твори проектуються хоча б у сусідніх країнах у контексті історичного середовища і наявної культурної спадщини. А з ліпшими творами столичних архітекторів, котрі творять в історичному середовищі квартал Воздвиженка біля вулиці Узвіз у Києві та будівлі Бесарабського ринку з баштами, багато хто знайомий. Вони добре характеризують  киян.

—Чи на часі ставити питання культурної спадщини саме зараз?

—Самобутня природа Закарпаття в поєднанні з курортами та історичними містами, замками та пам’ятками дерев’яного зодчества, особливо після тимчасової втрати курортно-привабливого Криму, відкриває для Закарпатської області перерозподіл туристичних потоків, а це, в свою чергу, посприяє поповненню місцевих бюджетів. Тож перед виборами ми повинні показати прорахунки і недоробки місцевої влади. І поки ще, думається мені,  не пізно доганяти наших конкурентів у царині збереження культурної спадщини Закарпаття, адже туристи очікують європейського підходу до збереження пам’яток: історична спадщина має бути захищена не лише рішеннями міських та обласних рад, але й частковим фінансуванням.  Наразі ж навіть роботи в сумі 100 тисяч гривень щодо обмірів, обстеження варіантів пристосування пам’ятника до сучасних умов, які велись по підготовці проектної документації щодо «Винних погребів» Совиного гнізда, не були оплачені начальником управління комунального господарства Ужгорода паном Касперовим причетному до цього архітектору  у 2014 році з вини влади Віктора Погорєлова. Обіцяне ж фінансування «Проекту ремонту і реставрації пам’ятника архітектури 18-го століття «Винні погреби» Польщею теж не відбувається. Тупик? Чи, може, звичайне небажання представників влади і творчої інтелігенції вивести історичний Ужгород з-під удару інертності та хижацтва?

Розмовляв Василь ЗУБАЧ.