А давайте не намагатися бачити в переселенцях тільки сепаратистів та втікачів

Я теж чув не надто добрі речі про переселенців. Але людська природа така, що ми в першу чергу бачимо тільки погане. Може, давайте шукати в людях хороше?

Минулого тижня познайомився з фотографом із Луганська. Він виїхав звідти ще взимку, бо був організатором місцевого українського Майдану. Для моєї родини в Ужгороді зробив фотосесію. За годину , що він нас «клацав», я зробив висновок: працює нестандартно, цікаво, з натхненням, із посмішкою. Враження, словом, дуже позитивні. А коли прощалися, він узяв грошей майже вдвічі менше, ніж беруть інші. Чому? Фотограф відповів: «Та трохи демпінгую ціну, бо якось треба увійти в ринок…» Якось треба жити!

Днями знайома розказала, як познайомилася з чоловіком, котрий ремонтує побутову техніку, родом він із Сєвєродонецька. А в тієї жінки якраз пральна машинка зламалася, тож нового знайомого запросила додому. Техніку він полагодив за 40 хвилин, узяв суму, яку місцеві фахівці просять тільки за виклик. 

То, виявляється, не такі вже й  погані переселенці? Зрештою, якщо хороші фахівці інтегруватимуться в наш ринок послуг і збиватимуть ціни, які вже справді окремі майстри абсолютно безпідставно накрутили до неба, то це навіть добре.

 ...Один знайомий якось сказав: «Знаєш, а оті всі олігархи з Донбасу мають гроші й тепер шукатимуть, куди б їх вкласти. Отже, збудують підприємства, дадуть роботу людям, аби ті за кордон не тікали, а може, й спорт розвиватимуть. Побачиш, так і буде». Зрозуміло, що це його особиста думка. Не скажу, що дуже зрадію, якщо якийсь завод збудують на Закарпатті за типом Донбасу, не вірю, що справді всі олігархи сюди приїдуть, але бодай кілька десятків нових робочих місць нам справді не завадить. Із цього всього в мене один висновок – а давайте не намагатися бачити в переселенцях тільки сепаратистів та втікачів. Потрібно просто спрямувати їхню енергію в правильне русло, знайти спосіб використати їхнє бажання творити на благо нашого краю. Бо, чесно кажучи, конфлікт на сході не вирішиться сьогоднізавтра. А ці люди теж хочуть жити…

...Фотограф із Луганська зізнається: в Ужгороді люди живуть! Не існують, а живуть. І йому це подобається. Він теж так хоче. І може, саме спільними зусиллями ми подолаємо оці ознаки сепаратизму, федералізму й бажання жити не в Україні. І конфліктів у майбутньому вже не буде. Бо всі ми зараз поновому вчимося цінувати мирне небо й життя. Просте, людське…

Денис ФАЗЕКАШ, "Закарпатська правда"