59 років сестра Феодора є послушницею Чумалівського монастиря

У липні відвідала жіночий православний Свято-Вознесенський монастир у с. Чумальово на Тячівщині. Познайомилася із 78-річною монашкою Феодорою.

Вона є послушницею 59 років. До обителі прийшла 19-річною. Її голос – оксамитовий, бесіда – поміркована, виважена. Розмовляємо в келії. Там два ліжка, шафа, дві тумбочки, багато ікон, горять лампадки.

– Народилася в Чумальові 1936 року в простій селянській сім’ї. Нянько помер, коли мала 7 годув. Нас було 12 дітей. Жилисьме так, як усі після війни, із землі та своїх рук. Селяни жито сіяли та ріпу (картоплю) садили, добре, якщо сад родив. Ми жили неподалік монастиря, я приходила на службу, мені ся полюбило, і вирішила стати монашкою. Старші сестри вже були повіддавані, брат Мигаль пішов добровольцем, і такой го убили на війні. Коли ішла м у монастир, то дома всі плакали, у таких ситуаціях сльози самі ллються. Мамка була дуже щасливою і казала: шкодувала, що сама не пішла в монашки. Говорила, що я вимолена у Господа – у молитві завжди просила, щоб Бог дав, аби хоч одна дитина служила в монастирі. Живуть ще дві сестри, інші вже повмирали. Племінники приходять до мене.

1959 року сестра Феодора стала кумою сім’ї вчителів Бедзірів. Це рідкісний випадок, коли хрещеними батьками є монахи.

– Тоді не можна було ходити в церкву, хреститися, вінчатися. Їхній стрий тут служив, то зробив усе, аби молодих учителів таємно повінчали. Коли народився перший – Василь, мене покликали за хрещену. Дитину хрестили вдома, щоб ніхто не бачив. Мій похресник виріс справжнім християнином, коли приїжджає з Ужгорода навідати матір, то не забуває і про мене.

На підлозі простелені домоткані покрівці. Сестра Феодора розповідає, що в монастирі донедавна були кросна, і вона та інші послушниці ткали. Коли відкрили майстерню, стала шити одяг для сестер та церковне начиння.

Сестра виймає із шафи два згортки.

– Це гусяче яйце залите парафіном, – розказує і показує. – Розрізається навпіл та оздоблюється бісером за допомогою пінцета. Робота дуже делікатна. Зробила багато, два залишила собі на пам’ять.

– Важко бути монашкою? – запитую сестру Феодору.

– А у світському житті легко? – уникає розмови на цю тему.

Ідемо територією обителі.Все потопає у квітах. Довкола неймовірна краса – як у раю. Монашка Тавіфа косить газони, обрізає сухі квіти і листочки з кущів троянд. Тут вона 16 років, родом із Росішки Рахівського району, чимало років пропрацювала вчителькою початкових класів. Вправно орудує газонокосаркою. Робота в її руках кипить.

Наразі тут трудиться і молиться 40 послушниць. Сестри мають чимале господарство: свиней, курей, 8 корів, вирощують різноманітну городину. Є майстерня, де шиють одяг для себе та ризи, церковне начиння.

– Тепер люди заможніші, то й жертвують на потреби монастиря. Вдалося звести і церкву, і ще один корпус, облагородити околицю, – радіє моя співрозмовниця. – 50–60-ті роки були важкими. Люди не дуже жертвували, бо не було з чого. Слава Богу, що нас тоді не закрили (як відомо, у радянські часи на Закарпатті діяли два монастирі – Мукачівський і Чумалівський, – авт.).

Ідемо на монастирське кладовище. Там поховані священики та монашки.

– За останні роки много повмирало сестер, були поважного віку, – зупиняємося біля могили схимонахині Марфи. – З сестрою Марфою ми жили в одній келії 54 роки. Вона була малого зросту, тендітна, але дуже роботяща. Змалку залишилася сиротою, то за їжу обробляла людей. У монастирі робила з конем. Як вона вправлялася з ним! З конем розмовляла, як із людиною, він її слухав. Одного дня вона каже мені, що буде вмирати, і попросила покликати священика. Я здивувалася: «Та ви ходите. Як вмирати?» Після сповіді й миропомазання злягла. Протягом трьох днів причащали її. У правому боці мене боліло й кололо декілька днів. Марфа спочила в понеділок. Як її помили, дали в руки хрест, той, який дається після постригу. Я хотіла поправити хрест, бачу, він мокрий. Запитала сестер, чи вони щось робили з хрестом. Кажуть: нічого. Мій біль і кольки кудись зникли, як би рукою зняв. Чумалівці розповідали, що тієї ночі над монастирем з’явилося неймовірне сяйво. Це знак, що Марфа була праведницею. Я лише згодом усвідомила, що її хрест замироточив.

Тетяна ГРИЦИЩУК

«Карпатський Об’єктив»