Чужих дітей не буває?

Як забезпечуються права дітей-сиріт у краї, запобігається дитяча бездоглядність та безпритульність, чи важко усиновити таких дітей, у чому важливість будинків сімейного типу, чи потрібні в наш час дитячі інтернати та притулки - в ексклюзивному інтерв’ю керівник Служби у справах дітей Закарпатської області Світлана Якімеліна.

• Хто перебуває на обліку в службі дітей закарпатської області?
• Існує юридичний статус діти-сироти, діти позбавлені батьківського піклування. Сироти – це там, де померли обоє батьків, або мама-одиначка. До категорії дітей позбавлені батьківського піклування. Належать діти, чиїх батьків позбавили прав рішенням суду; діти, яких від батьків відібрали рішенням суду, але не позбавили батьківських прав; також сюди відносяться діти, батьки яких знаходяться в місцях позбавлення волі, в розшуку і так далі. Нині в області налічують 2 368 статусних дітей. Із них частка сирітства – 30%. Така тенденція спостерігається упродовж усього підзвітного періоду.
• У порівнянні з іншими областями цей показник великий?
• Якщо говорити про частку дітей-сиріт від загальної кількості дитячого населення, то у нас вона становить 0,8%. Загалом по Україні цей показник 1,1% - 1,2%. Відтак, Закарпаття вважається благополучною областю для дитинства. Але, разом з тим, варто зазначити, що кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в області , на жаль, не зменшується.
• Чому це відбувається?
• Спочатку цифра зростала внаслідок упорядкування документів, легалізації статусу дітей. Тобто, були ті діти, які не мали статусу і не вважалися дітьми позбавленими батьківського піклування. До прикладу, батьки розлучилися, створили нові сім’ї, а спільну дитину виховувала бабуся. Раніше ця дитина вважалася сиротою, але це неправомірно. Її батьки обоє живі, просто не виховують дитину разом. Тому, таких діток ми знімали з обліку. Натомість, були діти, які не мали офіційного підтвердження статусу безбатченка. Наприклад, батьки виїхали за кордон, але пропали без вісти, а дитина залишилася без документів. Таких випадків було чимало і вони різняться. Тому, з 2005 року, ми інтенсивно почали вивчати і перевіряти кожну дитину, впорядковуючи документальну облікову базу. У 2010 році у нас був пік реєстрації статусних дітей, за рік відповідний документ отримали 595 дітей. Подібна цифра була максимальною і більше не повторювалася. Наступні роки кількість «статусних» дітей зменшувалася. Але, разом з тим, ми не встигали дітей влаштовувати під опіку або знімати з обліку. Не досягала така кількість дітей 18 років, щоб ми їх знімали з обліку, хоча й фіксували нових безбатченків. Тому, тенденція до зростання спостерігалася хоча і не в такій стрімкій формі. Якщо повернутись в історію, то з 2005 року щороку на облік ставили 250 дітей, а вже з минулого року  спеціалісти відзначають стабілізацію – кількість дітей-сиріт не збільшується, а на початок цього року навіть зафіксували тенденція до зменшення.
• Скільки дітей сьогодні влаштовують у родини?
• За перше півріччя ми надали статус 199 дітям. Із них сімейними формами виховання (усиновлення, опіка, піклування, дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї) одразу охоплено 65-67%, тобто дитина ще не потрапила в інтернат. Якщо говорити загалом, скільки дітей ми влаштували у родини за пів року, то це 200 діток (частина цих дітей статус отримали ще в попередні роки).
• Чи багато родин до вас звертається із бажанням всиновити дитину?
• Так, звичайно, люди звертаються. Якщо говорити про опіку, то як правило, це родинні стосунки (бабуся, тітка, інші близькі родичі). На Закарпатті 99% дітей знаходяться під опікою родичів. Що стосується усиновлення, то частіше звертаються подружжя, хоча є й одинокі усиновлювачі. Цього року навіть чоловік-одинак вирішив всиновити дитину. Також звертаються родини, які хочуть створити прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу.
• Чи відмовляють усиновлювачам  і за яких умов?
• Чинним законодавством передбачено вимоги, які висуваються до бажаючих взяти на виховання дитину.  Якщо це усиновлення, то це одні вимоги, а вже до опікунів, піклувальників - інші. До дитячих будинків сімейного типу підходять вже з третіми вимогами. Поміж тим, є загальна процедура вимог: вивчається мотивація (щоб не було меркантильних міркувань у батьків, адже нині за виховання дитини держава щомісячно сплачує на кожну дитину два прожиткові мінімуми – понад 2,5 тис. грн.), людина має мати чисту кримінальну історію (відсутність судимостей), не перебувати на обліку в психдиспансері (психічно здорова). Це головні вимоги, ще є фінансова сторона. До прикладу, якщо родина хоче створити дитячий будинок сімейного типу, то сукупний дохід має бути таким, щоб на кожного члена сім’ї припадав один прожитковий мінімум, а це не менше 1100 грн. тільки за таких умов родина має право пройти навчання, потім отримати рекомендацію на створення прийомної сім’ї чи ДБСТ. Якщо це опіка, піклування, то прерогативу на влаштування в сім’ю мають родичі, але знову ж таки, вони мають відповідати вимогам і за станом здоров’я, і за фінансовими потребами на дитину. Також працівники служби перевіряють побутові умови, в яких житиме дитина ( санітарні норми, житлова площа, комфорт поруч із рідними дітьми подружжя, якщо такі є). Передбачається, якщо ці умови не виконуються, завчасно сім’я породжує конфлікт із дитиною.
• Чи відслідковуєте ви у подальшому життя дітей, які взяті на виховання?     
• Кожна дитина, яка стоїть у  нас на обліку і має статус сироти або позбавлена батьківського піклування, а вже відтак влаштована на виховання, у подальшому теж перебуває під контролем служби у справах дітей. Якщо це інтернат, то двічі на рік проводиться огляд умов, в яких проживає дитина і перевіряється наявність всіх документів. Якщо це дитина усиновлена (таких нині в області 455 дітей до 18 років), то за нею обов’язково здійснюється контроль. Перший візит відбувається через три місяці після усиновлення, наступні три роки щороку, а вже потім кожні наступні три роки. Оскільки є діти, які не знають, що вони усиновлені, то й перевірка проводиться у толерантній формі. За її результатами складається акт, який батьки підписують і він додається до особової справи дитини, яка перебуває на обліку в службі дітей. Якщо дитина знаходиться під опікою чи піклування, то щороку опікун надає звіт про виховання дитини. До речі, якщо дитина володіє майном, то так само, щорічно, фахівці проводять аналіз щодо збереження майна дитини. Ну, і якщо дитина знаходиться у дитячому будинку сімейного типу, то також раз на рік готується великий звіт щодо утримання дитини. До нього додаються також свідчення соціального працівника, який інспектує сім’ю; інформація з дошкільного чи шкільного навчального закладу, який відвідує дитина; дані педіатра, а також відомості з міліції. Тобто, вивчається історія перебування дитини на вихованні комплексно, відтак служба у справах дітей на кожну дитину готує персональний звіт, як малеча утримується протягом року відповідно до форми виховання. Так ж інформація в цілому готується про прийомну сім’ю, ДБСТ. На основі цього роблять висновки чи ефективно утримує і виховує сім’я дитину (дітей) і чи може дитина і надалі там перебувати. Якщо зафіксовано випадки недобросовісного виконання зобов’язань, вживаються заходи відповідно до чинного законодавства України.
• Кого сьогодні найчастіше всиновлюють? Новонароджені, як завжди, бажаніші?
• Звичайно, люди коли приходять, вони хочуть всиновити маленьку дитину. Це природно, було б навіть дивно, якби прийшли і сказали, що хочуть всиновити 15-16 річну дитину. Як правило, приходять і кажуть, що хотіли б всиновити. Іноді одразу заявляють про дитину до року, іноді фіксують, що хочуть дитину 3-4 річного віку. Це залежить від віку усиновлювачів, пріоритетів сім’ї. Так, більшість хоче маленьку дитину, хоча діти, які перебувають у нас на обліку  підпадають під усиновлення, як правило, дорослого віку. Із усіх дітей, які підлягають усиновленню, 95% - діти 6 і більше років. Звісно, на обліку є діти до трьох років, але вони мають братів/сестер чи мають інвалідність. Щойно з’являється маленька здорова дитина, вона одразу знаходить сім’ю (ми маємо інформацію щодо батьків, які стоять на черзі на усиновлення).
• Скільки закладів інтернатного типу на Закарпатті?
• В області є один Будинок дитини, підпорядкований управлінню охорони здоров’я людини, де утримуються дітки до 3-4 років. Також є один заклад для дітей дошкільного віку – це Чинадіїївський дитячий будинок; одна школа-інтернат у Перечині (у підпорядкуванні Департаменту освіти і науки). Також є Домбоківська школа-інтернат для дітей з фізичними а розумовими вадами. За останні 4 роки потреба в інтрнатних закладах потрохи відпадає. До прикладу, ми ліквідували Виноградівський дитячий будинок-інтернат, де утримувалось понад 100 дітей. Частину всиновили, забрали у прийомні сім’ї, ДБСТ.  На початку 2014 року закрили дитячий будинок у селі Бене Берегівського району. Таким чином, ми неформально закриваємо державні заклади ( бо є постанова), а є природна потреба ( дітей влаштовують у сімейні форми виховання). Якщо б найближчим часом ми покращили ситуацію із позбавленням батьківських прав (щодо зменшення), то сирітства на Закарпатті майже не було б.
• Яка кількість будинків сімейного типу? Скільки дітей може виховувати родина?
• Нині в області 40 ДБСТ, 62 прийомні сім’ї, де разом виховують 377 дітей. У таких формах сім’ї дитина може перебувати до 18 років, або до закінчення вишу (якщо навчається у вузі на стаціонарі). Щодо кількості дітей на вихованні, то ДБСТ створюється якщо є найменше 5 дітей і максимум 10, але в ці 10 входять також рідні діти. Це абсолютно правильно, щоб дати дітям повноцінне виховання. Тому, наразі в області більшість дитячих будинків сімейного типу виховують менше 10 дітей. За кожним ДБСТ закріплений працівник, служба у справах дітей збирає розширену інформацію про кожного підопічного, це дуже великий об’єм роботи. Більше того, батьки-вихователі, прийомні батьки кожні 2 роки проходять навчання. От, буквально кілька днів тому ми відвідували Мукачівський ДБСТ, де пояснювали, що батьки мають захищати житлові і майнові права дітей, представляти їх інтереси в суді, відстоювати їх юридичні права (стати на квартирний облік; отримувати пенсію через втрату годувальника, через набуття інвалідності чи інші майнові, матеріальні права дитини). Все це – обов’язок батьків, котрі взяли на виховання дітей. Всі їх права мають бути дотримані, ми за цим ведемо особливе спостереження.
• Після повноліття і, разом з тим, закінченням інтернату, куди має йти дитина? 
• Служба у справах дітей займається дітьми до 18 років. Після досягнення дитиною повноліття служба передає пакет документів (особову справу) до Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, який згідно чинного законодавства опікується молодими людьми, турбується про їх соціальну адаптацію. Але, це не означає, що ми залишаємо дітей напризволяще. Упродовж їхнього перебування під нашим контролем, ми співпрацюємо з громадськими організаціями, сімейними соціальними гуртожитками, ведемо перемовини про подальше облаштування наших підопічних у їх закладах. Попри все, мушу сказати, що сьогодні повнолітні сироти для держави проблема, оскільки  будучи неповнолітніми їх прав захищені, а далі – вони залишені один на один із бідою. Тому, діти-сироти, діти позбавлені батьківського піклування, які досягли 18 років сьогодні державою майже незахищені. Тому, спеціалісти ще мають над чим працювати. Насамкінець хочу сказати, що кожне серце неабияк тішиться, якщо дитина знайшла не просто сім’ю вихователів, а справжні родинні зв’язки, які не закінчаться із досягненням повноліття.

Розмовляла Лідія Вербицька для Ужгород.net

  Надіслати другу