ГЛОБАЛЬНА ЖЕРТВА ДУЕЛІ МІЖ БУШЕМ І ХУССЕЙНОМ

Всяка війна народжується у цілковитій таємниці. Фінансова криза – найбільш руйнівна з усіх війн, то з якої таємниці народилася вона?

Дійсно, читаючи розлогі статті солідних авторів про причини і наслідки кризи на шпальтах солідних газет, як-от “Дзеркало тижня”, невільно згадуєш одного американського економіста, який казав, що завдання вчених полягає у тому, аби заплутати абсолютно ясні речі і збити читача з пантелику. Даремно шукати у тих статтях дійсну причину кризи. Вам розкажуть і про іпотечну кризу, і про спекулятивні оборудки фінансового капіталу і ще про багато чого іншого. Та навколо дійсної причини, що призвела до краху як Бреттон-Вудської, так і Ямайської конвенції, справжня змова мовчання.



Бреттон-Вудс – місто у штаті Нью-Гемпшир, де у липні 1944 р. відбулася конференція з фінансових питань щойно створюваної ООН. На ній обговорювалася нова система, заснована на фіксованих курсах валют, без повернення до золотого стандарту, започатковувалися МВФ і Світовий банк.



І от я не знаю, чи робиться це свідомо, чи несвідомо. А справжньою причиною світової економічної кризи є нещодавні війни США проти Афганістану й Іраку. І я говорив колегам зразу на початку іракської війни, що вона матиме непередбачувані наслідки перш за все у сфері світової валютно-кредитної та фінансової систем. Бо ж війни треба фінансувати. А держава для покриття своїх видатків має тільки два джерела – податки й емісійні доходи.

Ну, є ще зовнішня позика.

А це той же податок – тільки вже для майбутніх поколінь, котрі ту позику будуть віддавати. Реальних джерел тільки два. То що таке емісійний дохід? Наприклад, для друкування 100-доларової банкноти потрібно витратити 20 доларів, а різниця у 80 доларів і буде емісійним доходом. Це я назвав суто умовні цифри – для прикладу. Насправді багато експертів вважає, що вартість друкування доларів ще набагато нижча.



“1964 р. французький міністр фінансів розповідав де Голлю, як склалася довоєнна, а потім і повоєнна міжнародна фінансова система: “Уявіть, на аукціоні продається картина Рафаеля і йде битва за неї між німцем Фридрихом, арабом Абдулою, росіянином Іваном і янкі Джоном. Кожний з них пропонує за картину свої товари: араб – нафту, німець – техніку, Іван – золото, а Джон з веселою посмішкою запропонував подвійну ціну, вийняв гаманець з пачкою новеньких банкнот, відлічив, забрав картину і пішов. Трюк в тому, що янкі виклав сто стодоларовок, а фактично заплатив три долари, тому що вартість паперу на одну банкноту три центи” (Мартиросян А.Б. Сталин после войны. – М.: Вече, 2007. – С. 366-367).



Реальні цифри, тобто величину емісійного доходу в США знають усього кілька чоловік, не більше ніж півдесятка. Вони і знають, куди і як витрачається цей дохід. Тепер подивіться на ставки американських податків і побачите, що за час іракської війни вони майже не зростали. То за рахунок чого вона фінансувалася?

Випуск мільйонів нових банкнот і розповсюдження їх по цілому світу в обмін на реальні цінності – нафту, газ, із Закарпаття – ліс?

Саме так. Але емісія неминуче веде до інфляції, якщо не виконуються правила грошового обігу: MV=pQ, де M – маса грошей, V – швидкість їх обороту, p – індекс цін, Q – маса товарів. Два добутки мають бути рівними. Якщо ж грошей стає більше, ніж товарів, то виникають збої. Емісійний дохід буде зменшуватися через зростання виробничих витрат на друкування купюр. Можна довести справу і до того, що витрати на друк однієї купюри стануть більшими за її номінал, як це було з українським купоно-карбованцем. От тоді вже грошова реформа неминуча.

Але конфіскаційна реформа долара, коли в нових купюрах отримуєш принципово менше, ніж мав у старих, це надто екзотично.

Я теж не вірю, що світова плутократія допустить саме до такої ситуації у сфері грошово-кредитних відносин. Тому вона заговорила про Бреттон-Вудс №2 і збирається 15 листопада у Вашингтоні на зустріч так званої двадцятки. Мені, звичайно, невідомі їхні плани реформування світової грошово-кредитної системи, але певен в одному – усі члени двадцятки захищатимуть перш за все власні інтереси, а вони в тому, щоб Максимально відірвати свої національні грошові системи від долара. Не виключено створення кількох валютних зон, як це було зразу після Другої світової. Звичайно, ці валютні зональні системи не повторюватимуть повоєнний взірець.

Хіба ж американці з цим погодяться?

Американці знову намагатимуться прив’язати інші валюти до долара. Адже 65% золотовалютних запасів національних банків різних країн нині прив’язано до долара, а це по суті безплатне кредитування цими країнами Федеральної резервної системи США. Хоч я і не симпатизую В.Жириновському, але погоджуюсь з ним, що за допомогою долара американці п’ють кров з цілого світу.

Ви сказали про найгрубіше порушення самих основ політичної економіки, як таке взагалі могло статися?

Всі автори солідних газет звертаються за підтвердженням своїх міркувань до батька чікагської школи і монетаризму Мільтона Фрідмена, але при цьому чи свідомо, чи ні обходять мовчанкою його грошове правило, а саме: усі гроші, як реальні, так і “майже гроші” (чеки, грошові картки тощо), мають бути чітко прив’язані до депозитів. В обороті не сміє бути грошей, що виникають з державного боргу. Саме це правило грубо порушила американська плутократія, фінансуючи воєнні видатки за рахунок емісійного доходу. У Фрідмена банківський депозит – це пута, що зв’язують руки ділкам, які бажають нажитися на емісійному доході. Тим, хто керував друкарським верстатом з зеленими папірцями, слід було пам’ятати ще одну вимогу Фрідмена: емісія не повинна перевищувати 3% темпів росту реального національного доходу. Оборот національного продукту не повинен відчувати браку грошових знаків, і грошова маса має трохи перекривати вартість валового внутрішнього продукту. Але темпи її росту не сміють перевищувати 3%. Однак багато американських та інших банкірів чхали на Фрідмена, водночас називаючи себе його прихильниками. Мені було шкода 82-річного Алена Грінспена – неперевершеного майстра банківської справи, коли він брав на себе усі гріхи за емісійно-кредитні справи з доларом за останні роки. Справжня вина на організаторах і натхненниках війн з Афганістаном та Іраком.

І що далі?

Один з великих індійських філософів Вівекананда називав гроші ідеальним витвором людського ума, покликаного до єднання людей і людських сердець. Одначе людина в силу своєї гріховності спотворила цей символ людського багатства, перетворила його на мамону, смисл життя. Багатство у натуральній формі (ойкономіка), казав Аристотель, має свої межі, багатство в грошовій формі (хрематистика) не має меж. Не будемо гадати, яким цілям послужить Бреттон-Вудс №2. Але світ буде вже іншим. Позитивна сторона економічної кризи, казав великий українець М.Туган-Барановський, в тому, що вона веде до заміни основного капіталу. Тобто вона сприяє технічному прогресу. Попереду, здається, нанотехнології, що докорінно змінять всю індустрію.



Нанотехнології (“нано” – по-грецьки “карлик”, одна мільярдна частка чогось) – підрозділ електроніки, що займається створенням техніки на основі атомних взаємодій, ідеться перш за все про творення суперкомп’ютерів майбутніх поколінь, принципово нові матеріали із заданими властивостями, розмивання межі між живим і неживим.

Розмовляв Сергій ФЕДАКА
Трибуна

 

20 листопада 2008р.