Наші ветерани: від слідчого — до науковця

За його плечима – 34 роки трудового стажу. Понад двадцять з них віддано нелегкій службі в органах внутрішніх справ України.

Народився Йосип Іванович 3 травня 1957 року в селі Чорнотисово Виноградівського району в селянській родині. Тут закінчив і середню школу. Зростаючи поблизу повноводної, часом норовливої річки Тиси, мріяв стати капітаном дальнього плавання, аби побачити далекі світи. Однак уже в 9 класі дитячий романтизм поступився дорослому прагматизму, і у Йосипа визріло бажання вивчитися на юриста. Втім, з першої спроби вступити на юридичний факультет Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка йому не вдалося, тож юнак пішов працювати в сувенірний цех місцевого колгоспу.

Далі були Збройні Сили. Армійський вишкіл Йосип проходив в Центральній групі військ у тодішній Чехословаччині. Здібного, дисциплінованого та підтягнутого армійця не могли не запримітити товариші по службі. Його обирають секретарем комсомольської організації в частині. А після демобілізації відмінник служби отримує від командування гарну характеристику та рекомендації (в цивільній структурі) працювати комсомольським ватажком. Таку посаду йому запропонували в Чорнотисівському колгості „Росія”. У цьому ж році Йосип вступає на заочне відділення юридичного факультету омріяного столичного університету. У ті часи на комсомольському поприщі можна було зробити блискучу кар’єру, однак Йосипа все більше приваблювала юриспрунденція. Наприкінці 1977 року він йде на службу в міліцію.

Перша його посада в ОВС -- інспектор роти патрульно-постової служби Мукачівської міліції. Після проходження у Львові курсів першопочаткової підготовки, отримує звання сержанта. Далі переведений у Виноградів на посаду інспектора виправних робіт із працевлаштування. А з 1983 року, після закінчення університету, отримує звання лейтенанта міліції і працює слідчим Виноградівського райвідділу.

Зі щемом у серці згадує нині Йосип Горінецький початок своєї служби у Виноградові. Тоді у райвідділі внутрішніх справ старшим слідчим працював майор міліції Василь Іванович Меденцій. Це була авторитетна людина, професіонал з великої літери. І, як з’ясувалося згодом, – сміливий, мужній та непохитний правохоронець...

...Сталося це морозного ранку 1982 року у селищі Королево. Військовослужбовець строкової служби, отримавши від своєї пасії "гарбуза", після чергування навідався до неї із табельною зброєю в руках і влаштував „розборки”. Мати дівчини побігла по допомогу до молодого чоловіка, через якого донька покинула військового. Та захистити дівчину той не зміг. Побачивши свого суперника, ревнивець відразу вистрелив йому прямо в серце. Не відаючи ні жалю, ні прощення, вкоротив віку і молодій дівчині.

На затримання небезпечного злочинця на ноги був піднятий увесь особовий склад виноградівської міліції. Велика група оперативників приїхала і з обласного центру. До пошуків озброєного та озвірілого вояки долучилися військові з гелікоптерами. Шукали його три дні і три ночі. Василь Меденцій, передбачивши, що зловмисник рано чи пізно навідається додому, з трьома молодшими колегами влаштував засідку біля будинку, де той квартирував. І не помилився. У сутінках світанкового ранку Василь Іванович розгледів підозрілу постать на сусідському городі. Через мить вони зустрілися віч-на-віч:

-- Кидай зброю на землю! – грізно мовив майор. Потім по-батьківськи додав, -- хлопче, ти уже досить дурниць наробив, схаменися. У тебе ще ціле життя попереду, встигнеш виправити усі помилки.

Та у відповідь гримнув постріл. За ним другий, третій!... Василю Меденцію йшов п’ятдесятий рік...

...Робота слідчого Йосипу Горінецькому була до вподоби. Це, згадує нині підполковник у відставці, як ребуси чи кросворди розгадувати. Особливо полюбляв попотіти над кримінальними справами економічного характеру. Якось Йосипу Івановичу довелося розслідувати справу, при якій зловмисники і руки добряче „нагріли”, та й держава жодних збитків не зазнала. Це стало можливим через недосконалу систему соціалістичного господарювання. У ті часи від кожного промислового підприємства чи колгоспу вимагали виконання (а то й перевиконання) плану будь-якою ціною. Тому і визрівали час від часу в головах „мудрих” керівників різні злочинні схеми. Приміром, тодішні керівники Великоком’ятського радгоспу закупили в інших областях України 150 т картоплі, яку тут же продали місцевим підприємствам та заводам по 20 коп. за кілограм. Документи як на власну продукцію (якої реально не було) подали в заготконтору, яка буцімто розділила товар по овочевих магазинах. А ті в свою чергу знову ж нібито продали картоплю по 8 коп. за кілограм. За вирощування та реалізацію неіснуючої „власної” картоплі ком’ятський радгосп отримав від держави дотацію з розрахунку 13 коп. за кілограм. Не кажучи уже про чистий „навар” з цієї схеми – 12 коп. за кілограм. А це -- 18 тис.карбованців. Для середини вісімдесятих років це були дуже великі гроші. Окрім цього, керівники радгоспу відрапортували ще й про перевиконання плану. Отримали премії, нагороди, інші різні заохочування. На цій оборудці добре нажилися й директори овочевих магазинів. По-перше, без зайвих зусиль та затрат отримали в касу „живі” гроші (а велика виручка теж означала перевиконання плану та премії). По-друге, умудрилися ще й списати 7% від загальної ваги картоплі на псування. Тож і радгоспу – жодної шкоди, і грошенята спритні ділки „підняли” на пустому місці. За такою ж схемою керівники радгоспу „реалізували” 300 т „власновирощеної” капусти, насправді ж закупленої у тамтешніх селян всього за 8 коп. за кілограм....

...У 1987 році Йосип Іванович переводиться в Ужгородський райвідділ, а відтак в Ужгородський міськвідділ УМВС, який у той час очолював Василь Дмитрович Ребрей. На посаді старшого слідчого працює під керівництвом начальника слідчого відділу нині покійного Анатолія Міщенка. Пліч-о-пліч з ним -- вірні друзі-соратники: старші слідчі Михайло Райко, Людмила Скворцова, слідчі Наталія Пахмурна, Іван Ситар та Олександр Козлов. Добре Горінецький пам’ятає часи, коли був наставником у нинішнього помічника Міністра внутрішніх справ України в Закарпатській області Степана Кіяка. Проходили у нього практику такі „зубри” слідства, як Йосип Понзель, Ігор Зінчук, Вікторія Кудловська та інші.

Саме з міськвідділу у складі групи МВС України Йосип Горінецький був відряджений у Запоріжжя, де проводилося розслідування злочинної діяльності організованої групи, до складу якої входило 18 осіб. В активі цієї бандитської зграї було понад 50 злочинів: грабежі, розбійні напади, вимагання, зберігання і збут вогнепальної зброї, порнопродукції.

-- Працюючи у цій групі, -- згадує Йосип Горінецький, -- я здобув неабиякі навики щодо організації діяльності слідчого. Саме там я навчився вести слідчі дії із застосуванням аудіо- та відеоапаратури, якої у той час у міськвідділі ще не було.

У 1990 році досвідченого слідчого керівництво МВС України ?? призначає заступником начальника Ужгородського РВ УМВС – начальником слідчого відділу. Через три роки Йосип Іванович знову повертається в Ужгород, але уже на посаду старшого слідчого з особливо-важливих справ слідчого управління УМВС.

-- Мені дуже поталанило, -- каже Йосип Іванович, -- адже я працював під керівництвом досвідченого слідчого, чуйної людини, заступника начальника УМВС України в Закарпатській області Володимира Івановича Мороза. Уже за 6 місяців Йосип Іванович стає його заступником, водночас начальником контрольно-методичного відділу СУ (нині організаційно-методичний відділ). У квітні 1996 року підполковник міліції Йосип Горінецький звільняється на пенсію за вислугою років.

Однак уже через місяць він – старший викладач кафедри кримінального права юридичного факультету УжНУ. У 2005 році на засіданні спецради в Академії МВС України захистив дисертацію на тему „Правоохоронна функція держав Центральної Європи”. Йосипу Івановичу присвоєно наукове звання „кандидат юридичних наук”. Веде два наукові курси: кримінальне право (особлива частина) та кримінальний процес України.

Усього цього Йосип Горінецький впевнений, не зміг би досягти без міцного та надійного тилу, який довгі роки забезпечувала його вірна дружина Оксана Петрівна -- викладач Ужгородського коледжу культури і мистецтва (по класу фортепіано). Разом з нею Йосип Іванович виховав чотирьох дітей. Двоє з них, донька Олена та син Володимир, як і батько, закінчили юридичний факультет і уже працюють за спеціальністю. Молодший син Сашко наразі навчається на 2 курсі юридичного факультету. Найстарший син Микола – успішний приватний підприємець і уже сам є батьком двох дітей Катеринки та Богданчика.

ВЗГ ГУ МВС України в Закарпатській області

 

10 листопада 2008р.