ЮРІЙ ОЛІЯН: "УНІВЕРСИТЕТИ" РОЗШУКОВИКА НЕРІДКО ДОВОДИЛОСЯ ОПАНОВУВАТИ НА ПРАКТИЦІ..."

Відслуживши у Миколаєві три довгі роки, неабияк скучив за малою батьківщиною. Повернувшись додому, у компанії приятелів навідався якось у військовій формі на танці. Тут зауважив гарну незнайому дівчину, яка була не з тутешніх, як з’ясувалося згодом, приїхала на Закарпаття за направленням після навчання із Сумщини. Вона теж звернула увагу на сержанта. Так зустрілися Юрій Оліян та Наталія Тимошенко. Їм було всього по 22, та на життєвому шляху довелося побачити уже немало...

Народився Юрій Оліян у звичайній сім’ї.

-- У школу пішов за чехів. Потім були мадяри.., -- згадує Юрій Юрійович.

Закінчував навчання уже в радянський період. А в 1946-му році вступив у перше ремісниче училище, в Ужгороді (згодом ПТУ-№ 6). Здобув спеціальність столяра-червонодеревника та отримав атестат про закінчення семирічки. Опісля, зовсім юний, розпочав трудову діяльність на фанерно-меблевому комбінаті в обласному центрі. Нерідко після зміни на громадських засадах будували й інші об’єкти, зокрема, стадіон "Авангард". Вісімнадцятирічним Юрія Оліяна разом з іншими земляками направили у Донбас. Відпрацювавши рік на шахті імені Рум’янцева в Горлівському районі отримав повістку з військкомату...

Молода пара зустрічалася недовго -- вже через півроку зіграла весілля.

ПОЧАТОК СЛУЖБИ ТА... БРАК ОСВІТИ

До цього в житті Юрія Оліяна сталася ще одна важлива подія. Коли разом з двома товаришами, які також повернулися з армії, отримували паспорти, в кадрах обласної міліції запропонували стати правоохоронцем. Молоді люди погодилися. Правда, взяли тільки Юрія Оліяна. Першим місцем служби в міліцейських лавах було 1-е міське відділення, розташоване на вул. Горького в Ужгороді. Згодом його реорганізували в Ужгородський міський відділ міліції. Очолював тоді підрозділ Василь Орос. Саме він наполягав, щоб молодий ініціативний працівник став офіцером. Та на заваді стала відсутність середньої освіти.

-- У той час у Союзі була єдина спеціальна школа міліції, куди можна було вступати із семирічною освітою, -- говорить Юрій Оліян.

Так він опинився в далекій Кабардино-Балкарії, де готували інструкторів службового собаководства. Уже через рік молодший лейтенант Оліян повернувся на Закарпаття. Однак місце інструктора-собаковода на той час було зайняте. Тож керівництво запропонувало вибирати місце роботи або в Хусті, або в Тячеві. Молодий спеціаліст обрав Тячів, хоча ніколи там не був. Звабила наявна там вакансія кінолога. Обіцяли багато – цілий список, та вже на місці керівник районної міліції викреслив найголовніше – квартиру. І почалося: дружина з дітьми залишилася в Р.Комарівцях, зарплата й так була невелика, а тут ще довелося винаймати житло. До рідних навідувалися рідко. Потрібно було шукати якийсь вихід. І Юрій Оліян кілька разів звертається в кадри обласної міліції, щоб його перевели десь ближче. Врешті запропонували... брати обхідний лист. Але він роботи ніколи не боявся та ще мав непогану цивільну професію. Зрозумівши, що Юрій не жартує, керівництво запропонувало йому посаду дільничного інспектора в Чопі. З натхненням він взявся за роботу -- і 1961-ий зустрічав у прикордонному місті...

ПРОФЕСІЙНІ ЗИГЗАГИ

Довго затриматися в Чопі не вийшло. Ужгородський райвідділ міліції очолював тоді Іван Однорог, який доручив Юрію Оліяну іншу зону обслуговування, куди входили сім сіл, зокрема В.Лази, Дубрівка, Р. Комарівці тощо. Працюючи "шерифом", Юрій Юрійович довідався багато нового. Тут завжди доводилося бути серед людей. Щоденних проблем і клопотів вистачало. Займався профілактичною роботою, розкриттям злочинів, переважно крадіжок, влітку -- охороною врожаю, а ще громадськими формуваннями. Доводилося надолужувати з наукою, тому сільський "шериф" після служби відвідує заняття у вечірній школі, а вже за рік до її закінчення вступає на заочне відділення Львівської спеціальної школи міліції. Ось так поєднував роботу, сім’ю і навчання. І з цим нелегким завданням Юрій Оліян успішно впорався, здобувши фах юриста.

Збігло шість років... На службовому шляху чатував новий несподіваний поворот.

-- Була в нас інспекторська перевірка, -- згадує Юрій Юрійович. – Очолював комісію керівник обласної міліції Михайло Лялько. Довго і прискіпливо мене випитував з найрізноманітніших питань.

Цей іспит "шериф" склав успішно. А наступного дня йому доручили очолити службу... боротьби з економічними злочинами (тодішня назва ОБХСС). І знову довелося вчитися, адже у попередній практиці не мав справи з такою злочинністю.

Офіцер міліції з головою поринув у роботу. Результати не забарилися. Такий великий район обслуговували всього два "обехесівці". Багато порушень зазвичай фіксувалося в колгоспах і радгоспах, у полі зору завжди були завсклади, постачальники. Мали звичку незаконно підзаробити і працівники сфери торгівлі. Широкий резонанс отримала справа щодо колгоспу с. Тисянка, якою Юрій Оліян займався з Федором Чундаком. Всього до відповідальності було притягнуто 13 осіб, у т.ч. голову, бухгалтера, економіста, зоотехніка. Тут виявили різні злочинні схеми, зокрема, із закупівлею худоби. Куплялися, наприклад, дешево корівоньки десь на Міжгірщині чи Воловеччині, а потім оформляли, нібито придбані вони в Соломонові чи Есені за фіктивну зовсім іншу, більшу, ціну. Гроші списувалися з рахунку колгоспу й різниця опинялася в кишенях шахраїв. Такі ж операції провертали з сіном. Слідство тривало близько двох років. Довелося справу направляти на дослідування. Та, зрештою, всі отримали досить суворі покарання. Навіть попався священик, який давав неправдиві покази...

КАЦО І "ПОЛЮШКО-ПОЛЕ..."

В УМВС заступником по криміналу став Данило Радченко. Якось він запропонував Юрію Оліяну, який на той час уже був у званні капітана міліції, очолити карний розшук Ужгородщини. Мовляв, карний розшук – ядро міліції. Тільки ставши справжнім сищиком, можна пізнати всю суть міліцейської служби. Полковник виявився непоганим психологом, вмів переконувати. Юрій Оліян опинився в передовому підрозділі райвідділу.

-- Спершу це був справжнісінький шок, -- говорить Юрій Юрійович. -- Якщо на попередній посаді доводилося, як правило, мати справу із нормальними, солідними людьми, то тут випадало спілкуватися з раніше судимими, злодіями, шахраями, гвалтівниками, грабіжниками, чи вбивцями...

Злочини були різні.

Ускладнювало роботу й те, що в середині 70-х відділенню карного розшуку підпорядкувалися дільничні міліціонери, дитяча міліція, профілактична служба. Тож під керівництвом Юрія Оліяна були 23 офіцери. Не вистачало й транспорту. Цим користувалися зловмисники. У той час Ужгородом прокотилася серія зухвалих крадіжок з магазинів. Орудувала така собі своєрідна "чорна кішка", яку не вдавалося викрити. Якось розшуковики Ужгородського району вийшли на одного з імовірних учасників злочинного угруповання на прізвисько Серьога. Той якраз знаходився у військовому таборі неподалік Кібляр. Стало відомо, що підозрюваний біля с. Антонівка має зустрітися з одним із навідників. Юрій Оліян з дільничним міліціонером чатували в засідці. В обумовлений час під’їхало таксі. З нього вийшов молодик і став насвистувати "Полюшко-поле", але зауважив між деревами постать у формі і спробував дременути. Та міліціонери виявилися прудкішими. Через навідника вийшли на організатора банди, авторитета Кацо. Зустріч навідника з ним повинна була відбутися біля кафе, що на стадіоні "Авангард". Кацо дотримувався усіх правил конспірації: навідник повинен був сидіти в таксі на передньому сидінні, і більше нікого. Отож Юрію Оліяну та оперативнику Олександру Левчаку із зброєю в руках довелося лежачи розміститися на задньому сидінні таксі. Коли під’їжджали до стадіону, водій повідомив: там знаходиться патрульний у формі. Це був молодий недосвідчений міліціонер. На слова таксиста, аби той негайно забирався геть, бо тут проводиться спецоперація, навіть обурився. Невдовзі підійшов старший наряду, але досвідчений злодій на зустріч не вийшов. Наступного вечора уже після роботи зібралися Антон??? Герзанич, який на той час був заступником начальника райвідділу, Юрій Оліян та оперативники Олександр Левчак та Михайло Ігнат. Пригнічені невдачею, сищики все ж вирішили не відступати. Навідник спершу повідомив, що Кацо у Комсомольському парку, потім про те, що на кладовищі, опівночі повинні зібратися "жівани" різних мастей.

На потрібне місце прибули й міліціонери. Цього разу головному "авторитету" не поталанило – його затримали. Зухвалі крадіжки припинилися, а згодом до відповідальності притягнули ще 7-ох членів злочинного угруповання.

ВБИВСТВА, ІНОЗЕМЦІ, ДРУЖИННИКИ ТА СПОРТ

У карному розшуку не обходиться і без убивств. Юрій Оліян згадує, як у В.Доброні загадково зник чоловік. Подали його в розшук, направили інформацію в інші області. Однак жодної відповіді. Тоді підозра впала на прийомного сина, який працював вчителем. Викликали, однак той спершу не зізнавався, але невдовзі таки розколовся. З’ясувалося, що під час сварки вітчима з матір’ю син заступився за неньку. Штовхнув вітчима, той упав і вдарився головою об поріг. Удар був фатальним. Переляканий вчитель закопав тіло за сараєм. Після першого виклику в міліцію перезахоронив його на сусідському городі.

А ще було вбивство в Пацканьові. Там зник пастух. За словами селян, чоловік давно ворогував із сусідом. Коли ж дільничний привів сусіда у райвідділ, той впав на коліна і почав розказувати. Того дня вони випасали худобу в урочищі "Горбова ущелина". Зав’язалася словесна перепалка. Побачивши в руках старшого ніж, молодший із супротивників кинувся утікати. Переслідувач схопив камінь і влучив прямісінько в голову… Щоб заховати сліди, тіло перетягнув на складене гілляччя і підпалив. Вбивця зауважив, що після зізнання йому стало легше, ніби висповідався...

Були на Закарпатті проблеми і з іноземцями. Якось уночі в міліцію звернувся поляк, якого пограбували поблизу ресторану "Короп". Потерпілий повідомив: зухвальців було четверо, пересувалися на мотоциклі "Ява" та мопеді, схожі на ромів, один у шинелі. Юрій Оліян та "шериф" Василь Мазютинець на службовому "УАЗику" поїхали в ромський табір на околиці Р.Комарівців. Коли стражі порядку увійшли на подвір’я, двоколісна машина знаходилась біля хати. Оліян поклав руку на двигун, а він – теплий. Власник мопеда невдовзі у супроводі міліціонерів опинився у райвідділі. До того ж стало відомо, що того вечора його бачили з трьома худлівськими ромами. Оперативники вирушили у це село. І в першій же хаті на ліжку зауважили військову шинель. Двох затримали, а один з грабіжників утік. Пограбований поляк був дуже здивований, коли побачив своїх кривдників у райвідділі міліції. Невдовзі попався і останній крадій.

На посаді начальника карного розшуку Юрій Оліян працював 14 років. Часто заохочувався керівництвом, нагороджений кількома медалями. Завжди захоплювався спортом, навіть був "бронзовим" призером товариства "Динамо" Кабардино-Балкарії зі стрибків у довжину. Юрій Юрійович із величезним задоволенням згадує співпрацю з громадськими формуваннями. Каже, що у міліції без допомоги людей не досягти позитивного результату. Після служби ще 10 років був інженером ЦО у колгоспі "Світанок", а на громадських засадах – головою народного контролю.

Наталія Сергіївна стверджує: бути дружиною міліціонера та ще й оперативника – справжнісіньке випробування. Зізнається, що хотіла мати господаря в хаті, а не "гостя".

Подружжя виховало двох доньок, які подарували чотирьох внуків. Уже підростають і правнук та правнучка. Стопами дідуся пішов онук Валентин Сарана, який працює тепер в обласній міліції.

Михайло ПИСКАЧ
ВЗГ УМВС України в Закарпатській області

 

27 жовтня 2008р.